Розділ 30

Розділ 30

Я трохи затрималася, витріщившись на тріумфальну появу герцогині Матильди, в потім згадала про Його Величність і поспішила до його карети. 

— О, панянко Євдокіє! Нарешті ви п-п-прийшли! — вигукнув він, роблячи крок назустріч і залишаючи за своєю спиною принцесу Амелланію, яка теж стояла біля короля. — Я вже боявся, що ви вирішили не їхати й к-к-кинути мене напризволяще! — пожартував він. — Для вас є місце в моїй кареті…

— Хіба я могла вас кинути, Ваша Величносте? — заспокійливо відповіла я, роблячи реверанс. — Нізащо! Я ж на роботі! І мушу стежити за вашими успіхами та станом здоров'я! А головне — підбадьорювати вас у скрутну хвилину!

Солопій хотів щось відповісти, але тут до нас підбігла роздратована принцеса Амелланія у супроводі двох своїх незмінних фрейлін. Вона чула нашу розмову з королем Солопієм і була дуже незадоволена, окинула мене зневажливим поглядом і скривилася:

— Що-о-о?! Ця підозрювана у вбивстві короля, спільниця нічного злодія і скандалістка теж їде з нами в нашій кареті?! Але ж мені сказали, що це буде важлива дипломатична поїздка, а не гастролі бродячого цирку! Не поїду з цією потіпахою!

— Панянка Євдокія моя офіційна репетиторка з етикету й радниця з п-п-питань... е-е-е... дипломатичних перемовин! — несподівано твердо й голосно заявив король Солопій, зупиняючи незадоволене обурення своєї нареченої. — І вона їхатиме в моїй к-к-кареті. Адже вас теж супроводжують ваші т-т-три фрейліни?

Принцеса від такого нахабства з боку завжди скромного і затюканого короля аж рота роззявила. Не встигла вона оговтатися і щось заперечити, як король Солопій подав мені руку і ми зайшли до карети.

За хвилину вже всі розмістилися всередині розкішної карети короля — я, король Солопій, принцеса Амелланія та її три фрейліни. Двері зачинилися, колеса заскрипіли, вершники застрибнули на коней, і наш королівський поїзд нарешті рушив від палацової площі широкою дорогою в ритуальний похід до Сіролісся.

Їхати в королівський кареті було доволі просторо, хоча атмосфера всередині нагадувала порохову бочку перед вибухом. Принцеса демонстративно відвернулася до вікна, зверхньо інколи гмикаючи, коли кидала погляд на мене, король хоч і намагався сидіти з незалежним виглядом, але все одно почував себе не в своїй тарілці, весь час опускав голову і мовчав, а я тихо раділа, що мій кіт Курзик залишився у королівському палаці, тому що на капелюшку принцеси сьогодні знову гордо красувався її незворушний папуга, схожий на опудало птаха. Ну, принаймні, я була щиро переконана, що мій кіт зараз зачинений у моїх покоях. Але, але…

Ми проїхали міські ворота, виїхали за місто, й карета почала злегка підстрибувати по ґрунтовій дорозі. Минула десь година, ми вже далеко від'їхали від столиці, аж раптом я почула дивний звук. З середини мого плетеного кошика, в який служниці поклали їжу і який стояв біля моїх ніг,  раптом почулося приглушене шкрябання. Складалося таке враження, що туди залізла миша і шкребеться там. Але я вже почала здогадуватися, що ніяка то не миша, барадулячі яйця, а зовсім навіть навпаки! Ох, тільки цього мені не вистачало!  

— Мя-а-а-а-у-у-у! — раптом почула я зсередини кошика і мало не вмерла від переляку. Все-таки я не помилилася!

Я заніміла. Поруч зі мною сидів король і не відреагував на той звук, бо був у глибокій задумі, на відміну від принцеси Амелланії, котра стрепенулася, підозріло покосилася на мене і незадоволено примружилася.

— Це що ще за звуки? — спитала вона. — Цей звук іде з твого кошика! Невже ти примудрилися притягнути й сюди свого блохастого монстра?!

— Е-е-е... Це просто... Е-е-е… Дорожні ефекти! Шлункові, — спробувала виправдатись я і намагаючись непомітно ногою притиснути кришку кошика, яка почала небезпечно тремтіти й злегка підійматися.

Але було вже пізно. Кришка раптом різко відкинулася, і звідти на сидіння карети вискочив мій улюблений чорний кіт Курзик. Він солодко потягнувся всім тілом, запустивши пазурі в дорогу оббивку сидіння, потім спокійно пройшовся, ступив передніми лапками на коліно королю Солопію і сказав, дивлячись на Його Величність:

— Мя-а-а-а-у-у-у!

Всі в кареті вирячилися на мого кота. Навіть папуга на капелюшку принцеси. Слава всім богам, він був повністю непорушним, очевидно, в птаха спрацював інстинкт самозбереження, бо якби він хоч трохи заворушився, то мій кіт точно б кинувся на нього, я його, бандита, знаю. 

Король Солопій опустив погляд на кота, і деякий час вони дивилися один на одного, а потім Його Величність погладив Курзика, і той, зараза, задоволено заліз королю на коліна і вивалився там вальяжною нахабною тушею.

Принцеса Амелланія, котра оторопіло спостерігала за цією картиною, нарешті прийшла в себе, почервоніла від гніву і заверещала на всю карету:

— Рятуйте! Цей палацовий розбійник знову тут! Виженіть його геть із карети! Негайно!