Розділ другий.

Блакить неба поступово переродилась у сірість. Хмари, майже чорного кольору, заполонили небосхил.

Повітря стало густішим. З'явився запах вологи, який розносився по вулицям пустотливим вітром.

Шелестіння листя порушував ритм кроків, які прискорювались – пішоходи розуміли, що необхідно потрапити додому, або, хоча б, під найближчий навіс, поки не почався дощ.

Перша крапля весняного дощу впала на лист. Граючись, вона скотилась по його зеленій основі та впала горобцю на голову.

Птах наїжачив пір'я та струснув головою. Повернув її. Подивився по сторонах. Побачивши відкрите вікно, горобець злетів і сів на підвіконня – тут безпечніше...

Друга і третя краплі потрапили на кошеня, яке флегматично лежало на траві під кленом і ворушило вушками, прислухаючись до горобців і голубів, які поспішали сховатися від дощу, що починається.

Краплі, одна за одною, почали падати важкими прозорими перлинами на дерева, траву, будинки, хідник та людей, які ще не встигли поховатися у свої укриття.

Чим більше посилювався дощ, відправляючи своїх діток-краплинок на землю, тим швидше пустішали вулиці...

За темрявою дощової погоди ніхто не помітив як у місто прийшла ніч... Яка ховала свої зірки за хмарами, що так рясно одаровували землю своїми чадами.

Очищення дощем землі від бруду є довгоочікуваним. Адже прозорі краплі, об’єднуючись у бездоганне диво, створене природою, змиває гріхи, що були заподіяні людьми.

Омивання землі відбувається до того часу, поки повітря не стає прозорим та легким. Після цього краплі уповільнюють свій рух. Зменшують кількість своєї «армії рятівників» і, згодом, зовсім зупиняються – чекають свого часу...

Дощ закінчився. Небо набуло яскраво синього кольору – відтінок яскравої ночі. Зорі засяяли яскравим біло-жовтим світлом. Місяць освітив вулиці, які набули блакитного відтінку, не зважаючи на те, що справжній буденний колір будинків і хідника є сірий.

Листя стало яскраво-зеленого кольору, трава почала наслідувати листя, щоб не пасти задніх у оновленні очищеної землі та природи.

Блакить нічного неба, осяяного зірками, що зібралися у вікові сузір’я, вабить до себе кожного, хто хоча б один раз підіймав голову догори.

Через буденність і суєту люди забувають про красу навколишнього світу. Який так старанно був створений Природою.

Кожний листок на дереві, кожна травинка на галявині, кожна хмаринка на небі народжена Природою для гармонійного балансу світосприйняття.

Кольорова палітра природного мистецтва не передана ніким. Навіть найталановитіший художник-митець, ас своєї справи, ніколи в житті не зможе так точно змішати фарби, щоб підігнати колір на своєму полотні до того витвору мистецтва, яке створила Природа.