Дев'ятий сніг

17 Розділ

Він знову подивився на мене й усміхнувся.

— Йдем?

— Куди?

— На урок.

— Ти не будеш переодягатися?

— Точно! Підкажи, де роздягальня? 

Я обійшла його й рушила до дверей. За спиною почувся сміх Рея.

— Побачимося, Скай!

Я не обернулася. Він вмів залишати людей у спокої?

Коли я зайшла до кабінету літератури, його рюкзак лежав на підлозі, а на парті поруч були розкидані кілька аркушів паперу. Я сіла і дістала підручник. За кілька хвилин до класу зайшов Рей. Він кинув погляд на свої речі, сів поруч зі мною, дістав ручку й один із аркушів, що лежали на парті. Не промовивши ні слова, почав щось записувати.

— Що робиш? — запитала, помітивши, що він щось старанно виводить ручкою.

— Працюю. Ти завжди така допитлива?

Я нахилилася трохи ближче. На аркуші були написані якісь речення, під ними — кілька закреслених рядків, а збоку намальований чоловік із дивною зачіскою.

— Це що?

— Сценарій.

— Для чого?

— Для фільму, звісно. 

Рей посміхнувся й повернув аркуш до себе.

— Я придумую сюжет для шкільного конкурсу. Поки що є тільки початок, але він непоганий.

Я ще раз поглянула на малюнок.

— А це головний герой?

— Ні, це наш директор.

— Ти серйозно?

— Абсолютно. Думаю, він чудово зіграє роль людини, яка втратила сенс життя.

— Рею!

— Що? Я навіть можу запропонувати йому гонорар.

Він знову нахилився над аркушем і почав щось замальовувати. Я помітила, що поруч із текстом було ще кілька невеликих малюнків: будинки, силуети людей, автомобіль і навіть якийсь пес.

— Ти ще й малюєш?

— Коли є натхнення.

— А коли немає?

— Тоді малюю погано.

Я посміхнулася й відкрила підручник.

Учитель увійшов до кабінету, і розмова припинилася. Рей заховав свої аркуші між сторінками зошита, хоча ще кілька разів протягом уроку я помічала, як він щось дописував на полях.

Наступні заняття минули доволі швидко. На перерві ми з Емілі встигли поговорити про домашнє завдання, шкільний конкурс і навіть домовилися разом піти до їдальні завтра. Я не помітила, як минув увесь навчальний день. Мені не хотілося, щоб уроки закінчувалися якомога швидше. Дорогою додому я зайшла до невеликої пекарні й купила два круасани. Один собі, а другий дідусеві.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше