Дев'ятий сніг

16 Розділ

Пролунав свисток учителя, і хлопці почали розходитися. Хтось одразу попрямував до лавок, інші залишилися обговорювати останній момент гри.

Рей витер долонею чоло й озирнувся навколо. Його погляд раптом зупинився на мені. Він усміхнувся й ледь помітно підняв руку у привітанні.

Я відповіла короткою усмішкою. Та не встигла навіть відвести погляд, як до нього підбігли дві дівчини з нашого класу.

— Рею, тримай, — одна з них простягнула йому пляшку води.

— Дякую, — відповів він.

Друга дівчина щось запитала, нахилившись ближче, а він, усміхаючись, почав їй відповідати. Я закотила очі й підвелася з лавки.

— Емілі, ходімо. У нас скоро наступний урок.

Вона не відреагувала. Її погляд був спрямований кудись на протилежний бік майданчика.

— Емілі?

— Чекай, — дівчина нарешті повернулася до мене. 

— Не тупися в нього. 

Я простежила за її поглядом. Рудий саме стояв біля лавки й розмовляв із кимось із команди, поправляючи руде волосся.

— Джек такий гарний, — відповіла я.

Обличчя Емілі миттєво осяяла усмішка. Вона вимовила його ім'я так, ніби щойно почула назву найкращої пісні у світі.

— Ти безнадійна, — пробурмотіла я.

Я засміялася, забрала свої речі й попрямувала до виходу зі спортивної зали. Емілі ще на мить затрималася, але невдовзі наздогнала мене. Щоправда, далеко ми не відійшли.

— Скай, зачекай!

Я обернулася й побачила Рея. Він швидко наближався до нас. Його волосся досі було трохи вологим після гри, а на щоках залишився легкий рум'янець. За кілька секунд він опинився переді мною й перегородив дорогу.

— Куди так поспішаєш?

— На наступний урок. Уявляєш, у школі ще й навчаються.

— Справді? А я думав, тут тільки в баскетбол грають.

Я зітхнула й спробувала обійти його, але Рей зробив крок убік, знову опинившись переді мною.

— Ти мені заважаєш.

— Знаю.

Він усміхнувся, а потім його погляд опустився до пляшки, яку я тримала в руці. Рей простягнув руку й без жодного попередження забрав пляшку.

— Гей!

— Дякую, — промовив він, відкручуючи кришку.

— Це взагалі-то моя вода!

— Я не проти.

Він зробив кілька ковтків і повернув пляшку мені. Я здивовано подивилася на нього.

— У тебе своєї немає?

— Я не взяв.

Я вже відкрила рот, щоб відповісти, але помітила, що Емілі кудись зникла. Озирнувшись, я побачила її біля Джека. Вона стояла поруч із ним, щось розповідала й активно жестикулювала. Джек уважно слухав, час від часу посміхаючись.

Я закотила очі.

— Здається, мене покинули.

Рей простежив за моїм поглядом і зрозумів, про що йдеться.

— А-а, Паркер і Міллер. Тепер усе зрозуміло.

— Що саме?

— Нічого. Парочка.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше