Хлопці тим часом розділилися на дві команди. Рей опинився в одній із них разом зі своїм рудим другом. Вони про щось пожартували, після чого Рей забрав у когось м'яч і попрямував до центру майданчика.
Я мимоволі звернула на нього увагу.
Він був досить високим, помітно вищим за більшість хлопців у класі. Темне каштанове волосся трохи спадало на чоло, а окремі пасма постійно вибивалися, коли він рухався. У нього були виразні риси обличчя, прямий ніс і чітка лінія щелепи. Навіть на відстані можна було помітити його світлі очі, які здавалися особливо яскравими на тлі темного волосся.
Сьогодні він був у чорній спортивній футболці, яка відкривала сильні передпліччя, та темних шортах. На лівій щоці все ще виднівся вчорашній синець. Він трохи псував звичну безтурботність його обличчя, хоча сам Рей, здавалося, зовсім не переймався цим.
Коли пролунав свисток, хлопці почали гру.
Рей швидко перехопив м'яч, обійшов одного суперника й передав його своєму товаришеві. Рудий спробував кинути в кошик, але промахнувся.
— Міллер! Ти взагалі бачиш кільце?! — вигукнув Рей.
— Сам спробуй, генію!
Наступної миті м'яч знову опинився в руках Рея. Він кілька разів ударив ним об підлогу, оцінив відстань і зробив точний кидок. М'яч легко пролетів крізь кільце. Хлопці на його команді загомоніли, а Рей лише задоволено посміхнувся, відступаючи назад.
— Самовпевнений, — тихо зауважила Емілі поруч.
Я повернула до неї голову.
— Ти про кого?
— Про Коллінза. Він завжди такий, коли щось виходить.
— Здається, у нього непогано виходить.
— Він і без того вважає себе найкращим.
Я посміхнулася й знову перевела погляд на майданчик.
Рей саме намагався відібрати м'яч у суперника. Він рухався швидко, легко змінював напрямок і час від часу щось вигукував товаришам. Його сміх було чути навіть крізь загальний галас у спортивній залі.
Здавалося, він узагалі не вмів залишатися непомітним.
— До речі, — раптом озвалася Емілі, нахилившись до мене, — ти вже знаєш, що він знімає фільми?
Я відірвала погляд від гри.
— Він учора щось казав про конкурс.
— Так! Вони з друзями постійно щось знімають. Минулого року навіть короткометражку зробили. Рей тоді мало не посварився з учителем мистецтва, бо хотів самостійно змонтувати всю роботу.
— Йому подобається кіно?
— Дуже. Коли справа доходить до зйомок, він навіть стає серйозним. Уявляєш?
Я задумливо кивнула. На майданчику знову почувся свисток. Рей перехопив м'яч, але цього разу його суперник встиг випередити й випадково зачепив плечем. Хлопець похитнувся, проте швидко відновив рівновагу.
— Коллінз, ти цілий? — гукнув рудий.
— На жаль для тебе!
Я тихо засміялася.
— Вони завжди такі? — запитала я.
— Хто? Рей і Джек? Постійно. Іноді здається, що вони сперечаються навіть поглядами.
Я знову подивилася на хлопців.
Рей підняв руку, закликаючи товариша передати м'яч. Його волосся розтріпалося, на лобі виступили краплини поту, а на обличчі з'явилася широка усмішка. Я відпила води й відкинулася на спинку лавки. Гра поступово добігала кінця. Хлопці вже помітно втомилися, але ніхто не поспішав поступатися. Останні кілька хвилин супроводжувалися гучними вигуками, сміхом і стукотом м'яча об паркет.
Рей знову опинився з м'ячем. Він обійшов суперника, передав пас другу й відійшов убік, звільняючи йому місце для кидка.
М'яч влучив точно в кошик.
— Є! — вигукнув той, піднявши руки.