Ми слухняно повернулися до гри. Я вже збиралася кинути м'яч, коли двері спортивної зали відчинилися. На порозі з'явилися двоє хлопців.
Один — високий, із темним волоссям. Другий — рудий, у темно-зеленій спортивній кофті. Обидва виглядали так, ніби зовсім не поспішали потрапити на заняття.
Я мимоволі затримала на ньому погляд.
— А ось і наші зірки! — невдоволено промовив учитель, склавши руки на грудях. — Коллінз, Міллер, чому запізнюєтесь?
Рей зробив кілька кроків уперед і з абсолютно серйозним виразом обличчя відповів:
— Була дуже поважна причина, сер.
— І яка ж?
— Він проспав, — спокійно сказав Рей, кивнувши на свого товариша. — А я чекав на нього.
Рудий хлопець обурено повернув голову до друга.
— Ти зараз серйозно?! Не було такого!
Рей лише знизав плечима.
— Що? Було-було!
— Досить! — перебив їх учитель. — Обидва на розминку. І щоб більше жодних запізнень!
— Так, сер, — одночасно відповіли хлопці.
Вони попрямували до лавок, а я знову повернулася до Емілі. Та, здається, зовсім забула про вправу. Її погляд невідривно стежив за рудим хлопцем. Я нахилилася до неї.
— Цей?
Емілі різко повернулася до мене.
— Що?
— Твоя дуже поважна причина приходити на фізкультуру.
— Скай!
Я засміялася, а вона легенько штовхнула мене плечем.
— Тільки спробуй комусь розповісти.
— Могила.
Саме в цю мить Рей, проходячи повз нас, помітив мене.
— Норт! — гукнув він. — Бачу, ти вже знайшла собі компанію!
— На відміну від деяких, я приходжу вчасно, — відповіла я.
Він приклав руку до грудей, удаючи, що мої слова його образили.
— Оце так гостинність.
— Коллінз! М'яч у руки й на майданчик! — знову пролунав голос учителя.
— Уже йду, сер!
Рей підхопив м'яч, але перед тим, як відійти, ще раз глянув у наш бік.
— Побачимося, Скай.
Я похитала головою. Здається, Емілі мала рацію. Спокійним його життя точно не назвеш.
Вправи тривали ще близько двадцяти хвилин. Учитель змушував нас повторювати передачі, стежив за правильністю рухів і час від часу робив зауваження тим, хто намагався схитрувати. Емілі виявилася досить вправною, хоча двічі примудрилася кинути м'яч зовсім не туди, куди потрібно.
Нарешті вчитель дав свисток, оголошуючи про завершення вправ.
— Дівчата, можете відпочити на лавках. Хлопці, залишайтеся на майданчику. Зараз зіграєте кілька партій у баскетбол.
Ми з Емілі попрямували до лавок уздовж стіни. Я сіла, витягнувши ноги, й дістала пляшку води.