Дев'ятий сніг

12 Розділ

Я поправила ремінець наплічника й прискорила крок. До школи залишалося кілька хвилин. Коли я зайшла до будівлі, коридори вже були заповнені учнями. Я дістала розклад, перевірила урок й попрямувала до роздягальні. Першим уроком була фізкультура. Спортивна зала була величезною. Під стелею висіли баскетбольні кільця, уздовж стін стояли лавки, а на підлозі були нанесені різнокольорові лінії для різних видів спорту.

Я перевдягнулася в темні спортивні штани та білу футболку, зав'язала волосся у хвіст і вийшла до інших. Учитель фізкультури, кремезний чоловік із короткою сивиною, уже роздавав м'ячі.

— Сьогодні працюємо в парах! — голосно оголосив він. — Розділіться самостійно.

Учні миттєво почали шукати собі партнерів. Я залишилася біля лавки, спостерігаючи, як усі розходяться по залі. Дівчата обіймалися, хлопці жартували, хтось уже сперечався через те, хто буде першим.

І раптом я зрозуміла одну просту річ. Мені потрібно з кимось познайомитися. Не можна ж увесь час сидіти самій, а розмовляти тільки з учителями. Я не хотіла залишатися тією дивною новенькою, яка ні з ким не спілкується.

Тож набралася сміливості й підійшла до найближчої дівчини. Вона мала довге чорне волосся, зібране у високий хвіст.

— Привіт, — обережно почала я.

Дівчина повернула голову.

— Привіт.

— Ти вже знайшла собі пару? Можемо разом?

Вона на мить переглянулася з подругою.

— Ой, ми вже домовилися, — відповіла вона, знову повертаючись до розмови.

— А, добре. Нічого страшного.

Я відійшла. Я підійшла до лавки й почала поправляти шнурівку на кросівках, коли поруч почулося:

— Ти ж Скай, так?

Я підняла голову.

Переді мною стояла дівчина. У неї було світле волосся до плечей, трохи хвилясте на кінчиках, і карі очі. Вона тримала в руках пляшку води й дуже мило усміхалася.

— Так.

— Я бачила тебе вчора на літературі. Ти сиділа з Реєм.

Я кивнула.

— Так, ми сусіди по парті.

— О, тоді тобі не позаздриш, — засміялася вона.

Я мимоволі усміхнулася.

— Чому?

— Бо він ніколи не замовкає.

— Я помітила.

Дівчина засміялася й присіла поруч.

— Я Емілі Паркер.

— Приємно познайомитися.

— Навзаєм! А ти звідки перевелася?

Ми ще не встигли продовжити розмову, як вона раптом згадала щось і запитала:

— Слухай, а це правда, що ти вчора проходила вступний тест?

— Так, мене попросили написати.

— Я чула, що ти набрала найвищий бал із математики.

Я здивовано подивилася на неї.

— Уже всі знають?

— Не всі. Але пан Вейн сьогодні зранку розповідав про результати. Сказав, що в нас з'явилася дуже здібна учениця.

Я відчула, як щоки трохи потеплішали.

— Та нічого особливого.

— Нічого особливого? — перепитала Емілі. — Ти бачила, які там завдання? Деякі з нас досі не можуть розібратися з половиною тем.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше