Я поправила ремінець наплічника й прискорила крок. До школи залишалося кілька хвилин. Коли я зайшла до будівлі, коридори вже були заповнені учнями. Я дістала розклад, перевірила урок й попрямувала до роздягальні. Першим уроком була фізкультура. Спортивна зала була величезною. Під стелею висіли баскетбольні кільця, уздовж стін стояли лавки, а на підлозі були нанесені різнокольорові лінії для різних видів спорту.
Я перевдягнулася в темні спортивні штани та білу футболку, зав'язала волосся у хвіст і вийшла до інших. Учитель фізкультури, кремезний чоловік із короткою сивиною, уже роздавав м'ячі.
— Сьогодні працюємо в парах! — голосно оголосив він. — Розділіться самостійно.
Учні миттєво почали шукати собі партнерів. Я залишилася біля лавки, спостерігаючи, як усі розходяться по залі. Дівчата обіймалися, хлопці жартували, хтось уже сперечався через те, хто буде першим.
І раптом я зрозуміла одну просту річ. Мені потрібно з кимось познайомитися. Не можна ж увесь час сидіти самій, а розмовляти тільки з учителями. Я не хотіла залишатися тією дивною новенькою, яка ні з ким не спілкується.
Тож набралася сміливості й підійшла до найближчої дівчини. Вона мала довге чорне волосся, зібране у високий хвіст.
— Привіт, — обережно почала я.
Дівчина повернула голову.
— Привіт.
— Ти вже знайшла собі пару? Можемо разом?
Вона на мить переглянулася з подругою.
— Ой, ми вже домовилися, — відповіла вона, знову повертаючись до розмови.
— А, добре. Нічого страшного.
Я відійшла. Я підійшла до лавки й почала поправляти шнурівку на кросівках, коли поруч почулося:
— Ти ж Скай, так?
Я підняла голову.
Переді мною стояла дівчина. У неї було світле волосся до плечей, трохи хвилясте на кінчиках, і карі очі. Вона тримала в руках пляшку води й дуже мило усміхалася.
— Так.
— Я бачила тебе вчора на літературі. Ти сиділа з Реєм.
Я кивнула.
— Так, ми сусіди по парті.
— О, тоді тобі не позаздриш, — засміялася вона.
Я мимоволі усміхнулася.
— Чому?
— Бо він ніколи не замовкає.
— Я помітила.
Дівчина засміялася й присіла поруч.
— Я Емілі Паркер.
— Приємно познайомитися.
— Навзаєм! А ти звідки перевелася?
Ми ще не встигли продовжити розмову, як вона раптом згадала щось і запитала:
— Слухай, а це правда, що ти вчора проходила вступний тест?
— Так, мене попросили написати.
— Я чула, що ти набрала найвищий бал із математики.
Я здивовано подивилася на неї.
— Уже всі знають?
— Не всі. Але пан Вейн сьогодні зранку розповідав про результати. Сказав, що в нас з'явилася дуже здібна учениця.
Я відчула, як щоки трохи потеплішали.
— Та нічого особливого.
— Нічого особливого? — перепитала Емілі. — Ти бачила, які там завдання? Деякі з нас досі не можуть розібратися з половиною тем.