— Ти так добре мене запам'ятала?
— Просто помітила.
— Тоді доведеться наступного разу прийти з двома синцями, щоб ти точно мене не забула.
Скай закотила очі.
— Дуже смішно.
Вони замовкли. Айс знайшов щось надзвичайно цікаве біля ліхтарного стовпа й відмовлявся рухатися далі.
— Ти тут живеш? — запитала Скай, киваючи в бік сусідніх будинків.
— Недалеко. За кілька кварталів звідси.
— Зрозуміло.
— А ти? Вирішила втекти від домашнього завдання?
— Просто гуляю.
— О десятій вечора? У такий мороз?
— Ти ж теж гуляєш.
— У мене поважна причина. Айс вимагає вечірніх прогулянок.
Собака ніби почув своє ім'я й голосно гавкнув.
— Бачиш?
Скай тихо засміялася. Рей подивився на неї трохи уважніше. Мабуть, уперше за день побачив, що вона вміє не лише відповідати короткими фразами й відводити погляд.
— До речі, — почав він, — ти так і не сказала, чому перевелась.
Посмішка Скай повільно зникла.
— Деякі обставини.
— Ага. Зрозумів.
На диво, він не став розпитувати далі. Лише кивнув і перевів погляд на океан. Кілька секунд вони стояли мовчки, слухаючи шум хвиль і тихе дзенькання металевої бирки на нашийнику Макса.
— Ти часто сюди приходиш? — запитав Рей.
— Інколи.
— Мені теж подобається це місце. Особливо взимку. Людей менше.
— Але сьогодні їх вистачає.
— Так, — він озирнувся на дорогу. — Романтики, бігуни. Усі зібралися в одному місці.
Скай усміхнулася й знову вставила навушник.
— Ну, мені вже час.
— Уже?
— Так.
Рей трохи підняв брови, але сперечатися не став. Вона зробила кілька кроків, але раптом почула за спиною:
— Скай!
Дівчина обернулася. Рей стояв біля ліхтаря, тримаючи Айса за повідець. Вітер розтріпував його волосся. Вона помахала рукою, усміхнулася й нарешті розвернулася. Рей ще трохи постояв, дивлячись їй услід, поки Айс не потягнув його в протилежний бік.
— Та йду я, йду, — пробурмотів хлопець, рушаючи за собакою.
Скай продовжувала йти вздовж освітленої вулиці, час від часу поглядаючи на темну воду за огорожею. Їй було цікаво, звідки в Рея взявся той синець.