Скай любила грудень. Любила передсвяткову метушню, запах кориці, гарячого шоколаду й хвойних гілок. Їй подобалося уявляти, що десь існують будинки, де всі збираються за одним столом, сперечаються через дрібниці, сміються й чекають опівночі, щоб разом привітати одне одного зі святом.
Дівчина знову рушила вперед. У навушниках змінилася пісня. Вона навіть не подивилася на екран телефона, лише трохи гучніше ввімкнула музику й опустила голову, спостерігаючи за власними кроками. Вона минула кафе, біля якого ще сиділо кілька відвідувачів, і звернула на довгу вулицю, що вела вздовж узбережжя. Снігопад майже припинився, проте вітер не вщухав. Час від часу великі сніжинки потрапляли їй на обличчя, танучи на шкірі.
Вона вже збиралася перейти дорогу, коли помітила попереду знайому постать. Хлопець стояв біля ліхтаря, тримаючи повідець великого білого ретривера. Собака раз у раз тягнув його до засніженого газону, обнюхував кожен кущ і зовсім не зважав на господаря, який намагався повернути його на тротуар. Скай уповільнила крок.
Рей.
Вона впізнала його навіть зі спини. Щоправда, зараз він був одягнений значно тепліше, ніж удень. Дівчина вже хотіла пройти повз, не привертаючи уваги, але пес раптом помітив її. Він заворушив хвостом, натягнув повідець і подався просто в її бік.
— Гей, тихіше! — почувся знайомий голос.
Рей обернувся. На його обличчі з'явилося здивування, а за мить — усмішка.
— Ого. Норт?
Скай витягнула один навушник із вуха.
— Коллінз.
— Я думав, ти вже давно спиш. Хороші дівчатка о цій годині вдома сидять.
— А погані хлопці вигулюють собак?
— Саме так, — усміхнувся він. — Познайомся, це Айс.
Ретривер тим часом уже підійшов до Скай і почав активно обнюхувати її черевики. Вона присіла, простягнувши руку, і пес одразу підставив голову під її долоню.
— Привіт, Айсе, — тихо промовила вона. — такий милий!
— Не вір йому. Він удає з себе вихованого джентльмена, але вдома з'їв мою подушку.
Скай ледь усміхнулася.
— Мабуть, ти заслужив.
— Ти на його боці?
— Він принаймні не кидається м'ячами в людей.
Рей засміявся, але раптом відвернувся, поправляючи повідець. На його лівій щоці, трохи нижче вилиці, темнів помітний синець. Шкіра навколо нього була трохи припухлою, а біля кутика губ виднілася невелика подряпина.
Скай перестала гладити собаку.
— Що з обличчям?
Рей машинально торкнувся щоки.
— А що?
— Синець.
— А-а. Це.
Він вимовив це так, ніби йшлося про якусь зовсім незначну річ, і знову взявся поправляти рукавички.
— Десь ударився.
— Десь?
— Так. У мене дуже насичене життя.
Скай підвелася, уважно розглядаючи його обличчя.
— Уранці його не було.
Рей на мить затримав на ній погляд. Усмішка трохи зникла з його обличчя.