Скай навіть не зняла куртку. Вона намагалася рухатися якомога тихіше, непомітно прослизнувши повз прочинені двері вітальні, де навіть не стала дивитися на батьків, чиї обличчя через скандал спотворилися від злості.
Вона швидко минула коридор і відчинила двері до найбезпечнішого місця в цьому домі — кімнати дідуся.
Тут панував зовсім інший світ. Запах старого паперу, деревини, м’ятних льодяників назавжди асоціювався у Скай із єдиним спокоєм, який вона мала. У кімнаті був лише один невеликий настільний світильник, що кидав м’яке, приглушене світло на полиці, заставлені книжками, і на старий дерев’яний мольберт у кутку.
Дідусь сидів у своєму звичному глибокому кріслі біля вікна. Його сиве волосся було розпатлане, на плечах лежав картатий плед, а в руках він тримав стару книгу в потертій палітурці. Коли Скай тихо зайшла і зачинила за собою двері, відрізаючи гуркіт батьківської сварки, він підняв голову і тепло посміхнувся їй. Його зморшкувате обличчя розгладилося, а в очах з’явився той самий лагідний блиск, заради якого Скай і поверталася щодня до цього дому.
— А я вже думав, ти заблукала в цій новій школі, пташеня, — хриплуватим, але добрим голосом сказав дідусь, відкладаючи книгу на столик.
Скай підійшла до нього, відчуваючи, як уся напруга й втома за весь цей довгий, виснажливий день починають повільно відпускати її плечі. Вона опустилася на невеликий пуфик біля його крісла, притулилася головою до його коліна, і вперше за весь вечір дозволити собі видихнути по-справжньому глибоко. Дід мовчки поклав свою теплу, шорстку від часу руку їй на голову, повільно перебираючи її волосся.
Але раптом Скай занурилася в думки й згадала про найголовніше. Вона підняла голову з його колін і пильно подивилася на нього:
— Ти випив ліки?
— Випив, не хвилюйся, пташеня, — спокійно й м'яко відповів дідусь, погладивши її по плечу.
Проте не встиг він договорити, як його груди здригнулися від важкого, сухого кашлю. Він швидко прикрив рот долонею, намагаючись стримати його.
Скай миттєво напружилася й стурбовано звівши брови, і запитала:
— Ти точно випив?
— Так-так, усе добре, — тихо мовив він, перевівши подих і постукавши себе по грудях.
— Скільки там лишилося ще? — Скай підрізалася з пуфика й потягнулася рукою до невеликої картонової коробочки з пігулками, що стояла на тумбочці біля ліжка.
Проте дідусь обережно, але впевнено перехопив її долоню. Його пальці були теплими й трохи сухими. Він м'яко стиснув її руку, зупиняючи, і подивився дівчині просто в очі — з тією безмежною мудрістю та ніжністю, яку міг дарувати тільки він.
— Ти вирішила, куди підеш після школи? — тихим, проникаючим голосом запитав він, переводячи тему.
Скай на мить завагалася, опустивши погляд на їхні зчеплені руки, і тихіше відповіла:
— Ще ні...
Дідусь посміхнувся — щиро, без жодної краплі сумніву, і легенько потиснув її пальці:
— Ти дуже гарна дівчинка, і дуже розумна, Скай. Ти обов'язково знайдеш своє місце в цьому світі. Не сумнівайся в цьому ні на мить.
Скай посміхнулась.
— У тебе скоро день народження, що ти хочеш? — тихенько спитав дідусь, трохи нахилившись до неї.
— Я хочу... мм... — Скай задумливо прикусила губу, дивлячись на світло настільної лампи, а потім її обличчя осяяла теплою посмішкою. — Хочу погуляти з тобою в парку.