Розділ 4. Пташка в клітці

Арамінта

Мене привели до палацу Велдара. Біля входу, звісно, не було вивіски, та й не скажу, що це найрозкішніший замок у моїй уяві, але був один факт, з яким ніяк не помилишся. Магія. Це місце буквально просочилося надсильною енергією. Я впізнавала магію Велнара, потужну і пригнічувальну, а також відчувалися сліди інших магів.

З кожною миттю мої надії на втечу танули. Палац був зведений на краю невеликої кручі. Усе б не так страшно, якби внизу не вирувало море, і не стирчали гострі шипи скель. Тож північний бік палацу був так само неприступний для ворогів, як і невигідний для нещасних ув'язнених дів. А ось інша частина території здавалася більш сприятливою для непомітного зникнення. Широкі сади, альтанки для відпочинку, приховані закутки, де можна не тільки усамітнитися, а й сховатися від вартових. Але залишалася все та ж проблема – магія. Навколо палацу я відчувала такий рівень захисту, що скоріше вийшло б вибратися з пустки, ніж звідси.

Тому поки що я просто придивлялася й аналізувала становище, не намагаючись робити різких рухів. Словом, поводилася як слухняна дівчинка. На жаль ніхто не обманювався моєю покірністю і поряд постійно ходили двоє вартових.

Перебуваючи глибоко у своїх думках, я сприймала те, що відбувається, максимально відсторонено, хоча навколо всі бігали і метушилися. Спочатку кілька молоденьких дівчат знімали з мене мірки і прямо на мені робили перші строчки моєї майбутньої вінчальної сукні. Як на мене, цей фарс з весіллям не потребував таких сценічних реквізитів.

Після прийшов цілителя, який довго оглядав мене на наявність якихось хвороб. Я б назвала це перевіркою на придатність. Уперше пошкодувала, що в мене так і не було коханця. Може тоді був би шанс опинитися «забракованою». Хоча сумніваюся, що така деталь зупинила б Велдара.

Зрештою, мене відвели до невеличкої спальні на другому поверсі й дозволили «трохи відпочити перед весіллям». Єдине, що тішило: уперше мене залишили саму, і я могла гарненько озирнутися, не боячись зайвої уваги.

В покоях було дві кімнати: сама спальня і невелика вбиральня. Іншого виходу, крім основних дверей, не було, а за ними стояло двоє магів. Мій погляд зупинився на широкому вікні, і я швидко підбігла до нього. Штовхнувши дерев'яні стулки, я майже всім тілом висунулася з вікна. Кімната виходила до внутрішнього саду, зовсім недалеко від центральних воріт. Другий поверх мене анітрохи не лякав і можна було б спробувати вилізти назовні, але що далі? Моє зникнення швидко помітять, а без способу зламати захист я все одно не виберуся.

Якраз у цей момент на під'їзній доріжці з'явився великий віз. У голові одразу ж народився украй простий план: я сховаюся у возі й непоміченою покину територію палацу.

Цей задум надихнув настільки, що моє щасливе вільне майбутнє вже майоріло перед очима. Підібравши спідницю, я вилізла з вікна на вузький карниз, яким почала плавно пересуватися вліво. У метрах п'яти розташовувався широкий балкон, з якого буде зручно злізти на землю. Добравшись до потрібного місця, я почала спускатися виступами в ліпнині фасаду, наближаючись до першого поверху. В моменті мене щось смикнуло придивитися до потоків магії, і я побачила пастку.

Подумки перебравши всю знайому лайку, я важко засопіла. Під моїми ногами на рівні першого поверху розтягнулася магічна сітка. Досить капосна штука. Варто втрапити в неї, як її ниті починають переплітатися з власними потоками магії, і ти заплутуєшся в них як муха в павутині. Найкраща порада з цією пасткою – не потрапляти в неї. Об'єктивно знищити пастку я не зможу, а вибратися й поготів.

Перебравши всі можливі варіанти, я незадоволено зморщилася і піднялася назад, пересуваючись ліворуч, де майже біля самої будівлі росло високе дерево. Мені всього лише потрібно дострибнути до його гілок, перелетівши сітку.

– Приземлення обіцяє бути малоприємним, – буркнула собі під ніс і, злегка присівши, відштовхнулася від виступу.

Дострибнути до стовбура мені не вдалося. У польоті я намагалася вхопитися за гілки, щоб уповільнити падіння. В результаті все одно звалилася на спину, знатно відбувши філейну частину, а ще роздряпавши обличчя і руки об дерево. Спасибі, очі не виколола.

Простягнувшись на землі і розкинувши руки, я кілька секунд слухала гучне гупання серця і важко дихала, намагаючись впоратися зі сплеском адреналіну. Нарешті трохи прийшовши до тями, підвелася на ліктях, перевернулася і навкарачки поповзла крізь кущі до рогу будівлі, сподіваючись не бути поміченою вартовими. Звісно, якщо до цього ніхто не зауважив той політ страуса з другого поверху в моєму виконанні.

Визирнувши з-за рогу палацу, я побачила центральний вхід, біля якого саме й зупинився віз. Вартові допомагали літньому візничому переносити великі мішки в будинок. Я обережно в напівприсяді підсунулась ближче і, підібравши вдалий момент, коли всі присутні зникнуть за дверима будинку, вибігла і, відкинувши полог, пірнула у віз. Мені пощастило і він виявився майже порожнім. На краю ще залишилося кілька мішків, тож я залізла вглиб і накинула на себе цупку тканину.

Коли носії забирали останні мішки, мене не помітили. Я чула, як візник обійшов двоколку і забрався на козла. Ось він ударив віжками, кінь повільно покрокував і ми зрушили з місця. Під'їзна доріжка до воріт здалася мені довжиною у вічність. Але коли я вже почула скрип металу, що знаменував відкривання ґрат, мені хотілося пищати від щастя. Полог покриву злегка колихався, даючи мені секундний огляд назовні. І ось переді мною промайнула висока брама, а віз все віддалявся від палацу Велдара. О Всесильний, невже все вийшло? Невже я вільна?