Між світами

Останнім часом Міра відчувала неабияку напругу. Події набирали темпу, а відчуття наближення чогось важливого не покидало її.
Тепер вона розуміла, що в цій історії не одна. І від цього тривога трансформувалася не у страх, а у відповідальність, природу якої вона досі не могла збагнути.
На самоті їй ставало легше. Думки мали знаходити вихід, і саме цим вона займалася годинами — тинялася квартирою або виходила на прогулянки до моря.
Такі речі трапляються не з кожним. І вона цього не просила, але це сталося саме з нею.
Людину, яка живе у світі логіки, дуже легко сприйняти за дивну, коли вона опиняється на межі станів, які важко пояснити.
Міра це розуміла.
Речами, які вона не могла пояснити навіть собі, було майже неможливо поділитися з іншими. А тримати на собі вагу невідомого, водночас намагаючись залишатися логічною та розсудливою, ставало дедалі важче.
Вона добре відчула той момент, коли захотіла з кимось поговорити. Хоча б частково поділитися своїми переживаннями.
Рука сама потягнулася до телефону.
Марія.
Єдина людина, яка не завжди розуміла її до кінця, але завжди сприймала серйозно й спокійно. І головне — без оцінок.
Гудки обірвав голос Марії. Вона кудись поспішала й щось договорювала вже відповідаючи на дзвінок.
— Привіт.
Трохи невпевнено пролунав голос Міри.
— Привіт. Як ти? Дуже рада тебе чути.
— Я теж. Які в тебе плани на сьогодні?
— Чесно кажучи, Міра, ми зараз у такому поспіху збираємося на відпочинок. Друзі родини несподівано запропонували поїхати в Єгипет на кілька днів. Знаєш… змінити обстановку, тому…
— О, звичайно, я зрозуміла.
Міра м’яко перебила її.
— А в тебе щось важливе?
— Ні-ні, просто хотіла зустрітися. Але все добре. Гарно вам відпочити. Як повернешся — чекатиму на повний звіт.
Вони перекинулися ще кількома жартами й попрощалися.
Мабуть, щось таки мало залишитися з Мірою в цей момент…
І вона це теж відчула.