Пошук забутого ладу

Міра поспішала додому, стискаючи камінець у руці.
Не було потреби його розглядати — відчуття були голоснішими.
Вона поспіхом заскочила до квартири.
Двері тихо клацнули.
Тиша.
І тільки тепер вона подивилась на нього вдруге.
Символ.
Подібний до тих, що вона малювала.
Кішка швидко підскочила до господині і почала нявкати.
— Так, Луна, я вдома… і в мене новий символ.
Не розумію, але… мені треба дещо перевірити.
Міра кинула речі біля дверей і поспіхом підійшла до столу.
Листок із її символами лежав перед нею.
Поруч вона поклала камінець.
Кілька хвилин уважно розглядала його,
а потім почала виводити лінії, копіюючи зображення.
Вона відчула впевненість у руці —
ніби робила це не вперше.
Ідеальні лінії з першого разу.
Тепер це були три символи.
Ще хвилину Міра просто дивилась.
— Щось тут не так…
Рука потягнулась до листка і розірвала його на три частини.
Вона схопила їх і опустилась на підлогу.
Їй потрібен був простір.
Вдих.
Видих.
Руки потягнулись до шматочків.
Міра почала їх крутити, вертіти, переставляти.
Складала трикутником, потім у ряд.
Перед очима з’являвся ледь вловимий образ.
Коли символи складались у стовпець, згори донизу,
вона відчула полегшення.
Але щось іще було не так.
Вона міняла місцями нижній символ із тим, що був посередині.
Міра відчула легку дрож.
А потім — те саме відчуття,
що вже проходило крізь неї раніше.

Жінка сиділа на підлозі у напівтемному просторі.
Вогонь свічок освітлював місце, де вона була,
а від їх мерехтіння образи на стінах ніби оживали.
Вона тримала в руках сувій
і поволі, каліграфічно виводила знайомі символи.
На третьому — пролунав глухий звук.
Десь поруч відчулись кроки.
Жінка спокійно відклала сувій,
підвелась і підійшла до чоловіка.
Ніжний поцілунок.
Лише мить —
але в ній було щось глибше.
— Мені необхідно завершити.
Вона ледь повела рукою вбік.
Міра різко видихнула.
Перед нею лежали ті самі символи —
намальовані на клаптиках паперу.
Вона оперлась руками об підлогу,
підсунувши їх ближче до себе.
— Ну гаразд…