39. Яр. Як сніг на голову

Вчора я все ж перепив, голова боліла дуже сильно… Все ж, я трохи облажався вчора. Треба бути уважнішим. 

— Народ, нас запросили на виїзний концерт! — сказала Катя, коли репетиція вже завершилась. — В Житомирі обіцяють цілий клуб людей. З гонораром, оплатою всього, готелем і тому подібне. 

Всі почали жваво обговорювати новину, а я тільки й хотів, щоб репетиція нарешті завершилась і я пішов додому і виспався.

— Яре, вони хочуть ту пісню, вона завірусилась в інсті, — продовжує Катя, звертаючись тепер конкретно до мене. 

— Ну раз хочуть, то буде їм пісня, — погодився я. 

Саме в цю мить телефон в моїй кишені сповістив про нове повідомлення.

Я дістав його і прочитав: 

"Привіт, дякую за незабутній вечір!” — писала Маша. 

— Що там, твоя дівчина-письменниця пише? — з цікавістю запитала Катя.

— Типу того, — я заблокував екран і сховав мобільний назад до кишені, з цим розберусь пізніше. 

 — У вас із нею все серйозно? — не вгавала вона. 

Я кивнув. Ну, у нас з Юлею дійсно все йшло до чогось серйозного. От тільки була певна проблема… Після того разу, коли я був у неї в гостях, ми практично не лишались наодинці в подібній ситуації, мені навіть здавалось, що вона уникає цього. 

Коли ми всі вийшли з зали і пішли до метро, я зайшов на мій фейковий профіль. Мені якраз писала наступна дівчина.

Розповідала, що вона любить усе східне, слухає корейську музику, їсть корейські роли, які типу не роли, а "кімпаб". Я не сильно зрозумів різницю, тільки те, що в ті роли запихують все підряд, а в Японії з цим суворіше. Хоча, в наших українських закладах в роли теж запихують все підряд, а не тільки рибу, як в Японії. 

Поки їхав у метро, я знайшов в Києві корейський ресторанчик. Знайшов якогось "Кім Кімчі" з барбекю. Судячи з картинки, в половину столиків цього ресторанчику було вбудоване барбекю і відвідувачам давали, що смажити, а вони смажили це самі, прямо як в Кореї. Ще там був якийсь популярний десерт "Крапля", прозорий, як вода, а на вигляд просте желе у формі впавшої на тарілку краплі, тільки велетенської. 

Що ж, думаю, там має бути цілком смачно. 

Я написав організатору приблизний план побачення, в якому ми спочатку пройдемось в східний парк, а потім повечеряємо корейським барбекю. Гроші мені на це все виділили і план схвалили.

Якщо мені там сподобається, треба буде зводити туди Юлю, бо вперше на цих побаченнях хоч щось цікаве… 

Щойно я зайшов додому, не встиг навіть роззутись, як в двері подзвонили. Я усміхнувся: була тільки одна людина, яка приходила до мене в цю квартиру.

 Я відчинив двері і побачив Юлю.

Вона якось дивно набрала повітря в легені, немов збиралася щось сказати, але їй не вистачало духу. 

 — Я написала для тебе пісню, — сказала після невеликої паузи. — Вчора уночі приходила, я не могла дочекатися ранку, мені треба було показати її тобі… 

— О, круто, — я усміхнувся і відкрив двері ширше. — Юлю, чого стоїш на порозі? Проходь. 

 — Я приходила, а тебе не було вдома, — продовжила вона. — І телефон був поза зоною…

— Ну, я працював, потім трохи випив в гостях, телефон розрядився, — відповів я. — Ти зайдеш? 

 — Ти не казав, що був у гостях. Говорив, що з малою сидів, — вона закусила губу, виглядала дуже сердитою. 

— Ну так це і є в гостях, я ж там не живу, — я трохи насупився. 

— А чому ж тоді та Маша стверджує, що ти ночував у неї? — вона показала на мою шию. — І я бачу явне цьому підтвердження!

— Що ще за підтвердження? — я потер шию. — Нічого там нема. Ніби. Хоча трохи болить… І взагалі, я ночував у батьків! 

— Сліди від поцілунків! — вигукнула вона…

Друзі, на цю історію відкрито передплату! Ціну я зробила мінімальною, а коли книгу буде завершено, вона зросте. Купуйте прямо зараз, та заощаджуйте. Попереду дуже цікаві пригоди, ви не пожалкуєте)

Дякую за підтримку моєї творчості!!