35. Яр. Незручна ситуація

— Це просто ввічливість, вона ж фанатка. От якби з тобою хотіли фоткатись фанатки, ти б їм відмовляла? — я теж починав злитись.

— Не думаю, що фанатки стали б зі мною цілуватися! Все таки є якісь особисті кордони! Вона безцеремонна нахаба! Але тобі, мабуть, норм. Ти любиш, щоб за тобою бігали натовпи дівчат, одна пише, інша дзвонить, третя фоткається…

— Хто дзвонить? — не зрозумів я. 

 — Ну не дзвонить, так придумує всякі нісенітниці, як Ангеліна! Після кожного з тих побачень у тебе купа нових дівчат! Може, тобі треба прийняти мусульманство і зробити собі гарем? 

— Юлю, зупинись, вони дивляться, — я кивнув в бік дівчат.

Мені не хотілось, щоб мої фанатки думали про Юлю якось погано. А з таким її ставленням таке було цілком ймовірно. 

— На мене вони не заважали, коли загравали до тебе, чому я маю на них зважати? — Юля розчервонілася, її очі блищали, здавалося, вона от-от заплаче. 

— Раптом знімуть, он одна вже тримає телефон, — я зітхнув. — Я авжеж хочу слави, але все ж не такої. 

— Ходімо звідси, — сказала Юля. — Мені неприємно на них дивитися…

— Добре, ходімо, — я дістав гроші, поклав на стіл і ми пішли до виходу…

***

На концерті я відчував мандраж. Поки грав тільки на гітарі, був в очікуванні тієї самої пісні. Юля була в першій фан-зоні, я її бачив. Вона так дивилась на мене… Здається, тієї образи вже й не було, і це мене радувало. 

Коли я заспівав Юліну, ні, нашу пісню, Юля не відводила від мене погляду, а я і сам дивився на неї. Вона щасливо усміхалася, її очі сяяли. 

Я виклався на сто відсотків, уявив, що співаю для неї, і мандраж пройшов. Все вийшло якнайкраще. Нас декілька разів викликали на біс і в один із цих разів я знову заспівав. 

Коли концерт завершився, фанатки скандували наші імена і просили вийти до них. Людей було дійсно багато, але ми все одно вийшли. Почали фоткатись і все таке, навіть автографи брали. Вперше у нас на концерті було так багато людей, повністю забитий клуб і всі не просто зіваки, а прийшли конкретно до нас. 

До мене прямо черга вишикувалась, певно, через те відео. 

Юля ж, поки я давав автографи і фотографувався, терпляче чекала. Вона пару разів, коли бачила, що я дивлюся на неї, помахала мені рукою.

Я цього разу нікому не давав цілувати мене. Не хотів, щоб їй було неприємно. Однак коли до мене підійшла Аліса, дівчина-красуня з мого другого побачення, я її одразу впізнав. Чесно кажучи, здивувався, побачивши її тут, бо ж вона казала, що не цікавиться подібним. 

— Привіт, — вона усміхнулась. — Чому ти не розповів, що ти “зірка”?!

— Привіт. Ну, до зірок нам ще далеко, — я теж усміхнувся. — Не очікував побачити тебе тут. 

— Коли я побачила той ролик, то підписалася на вашу сторінку, ну, і, дізнавшись про концерт, не змогла не прийти. Я люблю музику, а ти класно співаєш. Може, сходимо кудись, посидимо, поспілкуємось? 

Я повернув  голову і побачив, що Юля, яка, схоже, до цього уважно спостерігала за мною, рушила в бік сцени, і вже наближалася до нас. 

— Пробач, у мене є дівчина, — врешті-решт відповів я. — Побачення — просто робота. 

— Он як, — Аліса насупилась, але потім знову широко усміхнулася. — Ну, може ти ще передумаєш? Я залишу свій номер телефону, і ти зможеш подзвонити у будь-який час. 

Я вирішив не заперечувати, бо не хотів, щоб Аліса влаштувала якісь розбірки. Просто взяв візитівку, як знак ввічливості, щоб вона не почувалась продинамленою, хоча насправді я само собою не збирався їй дзвонити. 

Юля якраз підійшла до мене і взяла мене під руку. 

— Ми можемо вже йти? — запитала вона мене, не дивлячись на Алісу

— Так, тільки з хлопцями попрощаюсь, — кивнув я. — Ходімо. 

Аліса раптом сказала:

— Ти ж не забудь подзвонити!  — потім повернулася і пішла. 

— Це, здається, та дівчина, з якою ти ходив на побачення? — сказала Юля. — Ти показував мені її профіль в Інсті. 

— Так, вона, — я кивнув. — Ну, я не збираюсь їй дзвонити. Я сказав їй, що в мене є дівчина. 

— Але ти взяв її номер, — убитим голосом промовила вона. 

— Щоб вона не влаштувала тут якусь істерику, — я дістав візитівку і зімʼяв її. — Ось бачиш? Був номер і нема.

Юля мовчки дивилася на мене. Я бачив, що вона засмучена. 

— Поїхали додому,— тихо сказала вона. 

— Поїхали, — я кивнув і викинув візитівку в смітник...