31. Яр. Чому так?

Я показав Юлі ті дивні повідомлення від тієї малолітки. Вона зізнавалась мені в коханні і погрожувала, що якщо я заблокую її, вона щось зробить. Саме це я показав і Тані. І хоч Таня одразу не повірила, я знав, що коли вона перестане злитись і почне мислити тверезо, вона зрозуміє, що сестра її обманула.

— Я казала, що від тих побачень одні проблеми, — зітхнула вона. 

— Навіть якщо так, я маю завершити це завдання і заробити гроші, — відповів я, коли ми вже вийшли з будинку і чекали на таксі. 

— У твоїх батьків купа грошей. Навіть якщо ти не хочеш брати їх просто так, ти міг би працювати в материній школі, наприклад навчати дітей грати на гітарі. Або у продюсерському центрі вітчима…

— Ти знаєш, скільки заробляє репетитор? Ці гроші не порівняти з тим, що я заробляю на цьому підробітку. І тим паче, тут я маю ходити всього на одну зустріч в тиждень, я витрачаю мало часу, а грошей отримую багато, — не погодився я. 

— Все одно мені сумно, — тихо сказала вона. — Я не можу тебе переконати, і не буду цього робити. Але мені сумно…

— Пробач, — я взяв її за руку. — Ну, я далі не буду цим займатись. Тільки дороблю цю роботу і все. Я вже взяв гонорар і хотів би отримати повну оплату. 

— Добре, — тихо сказала Юля.  — Давай поговоримо про щось інше. Більш приємне…

— Все буде добре, ось побачиш. Може, зʼїздимо сьогодні в якийсь клуб? Або краще поїдемо додому і подивимось разом фільм, що думаєш? 

— Давай, — вона кивнула. — Краще додому, я якось вже не в настрої їхати в клуб…

***

Коли ми приїхали додому, то вирішили піти до Юлі. Ну, бо там принаймні була якась їжа, а на вечірці ми повечеряти не встигли. Поки Юля швидко готувала нам закуски, я обрав романтичний фільм. 

Все було просто прекрасно. Ми відкрили пляшку вина, яку я взяв зі своєї квартири, і їли всякі смаколики під романтичну історію. Юля, схоже, розслабилась. Вона поклала голову мені на плече і усміхалась.

Коли кіно вже майже завершилось, я подався до неї і торкнувся губами її шиї. Напівтемрява, солодкий аромат її парфумів і тепло її тіла заводили не на жарт. 

Юля пригорнулася до мене і обняла.

— Ти такий… — вона усміхнулась . — Незвичайний…

— Юлю… — сказав на видиху і вклав її на диван, а потім знов поцілував в шию. 

Мої руки з її талії потягнулись вище. Вона була така мʼяка і приємна на дотик, що це зривало дах… 

 — Мабуть, нам треба зупинитися, — раптом сказала вона, хоча не відсторонилася від мене. 

— Чому? — я зазирнув їй в очі, не відсторонюючись. — Не відштовхуй мене, Юлю… 

 — Раптом ти на тих побаченнях зустрінеш кращу за мене дівчину… Так ми принаймні зможемо залишитися друзями…

— Побачення — це робота, — відповів я. — Не відштовхуй…

 — Все одно я не можу, — вона зітхнула. — Вибач. Я кохаю тебе. Але зараз не можу…

Я все ж відсторонився. Знаходитись поруч з нею в такому стані і не торкатись було вище моїх сил, тож я встав з дивану і сказав:

— Певно, я піду. 

 — Вибач, — вона дивилася на мене і здавалося, от-от заплаче...