28. Юля. Між двома вогнями

Моє серце забилося швидко-швидко і аж подих перехопило від хвилювання.

— Ти не жартуєш? — перепитала про всяк випадок. Мені здавалося, що Яр усміхається, тому я й запитала. Бо раптом я не так його зрозуміла…

— Не жартую, — він трохи стиснув мою долоню в своїй. — Ти хочеш зустрічатись зі мною? 

 — Хочу, — вирвалося в мене. 

В цю мить ми почули, як засигналила машина, яка стояла прямо перед нами.

— Які наглі таксисти пішли, — Яр подався вперед і коротко чмокнув мене в губи. — Поїдемо додому? 

— Поїдемо, — я усміхнулася. — Для таксиста час — це гроші, тому й сигналить..

— Та вони за простій отримують більше, ніж за час в дорозі, — відповів Яр, після чого ми пішли до машини і він відчинив переді мною дверцята на заднє сидіння.

Я сіла, а коли Яр теж усівся поруч зі мною і сказав водієві нашу адресу, взяла його за руку. 

 — Я така щаслива, — сказала тихо, щоб чув тільки він. 

— Тепер більше ніяких бесід з тим хлопцем під підʼїздом… — відповів він також тихо. — Блін, як я ревнував того разу… 

— Добре, не буду, — я усміхнулася. Мені було приємно, що Яр ревнував мене до Артема. Мабуть, це не дуже добре з мого боку, але хіба ми можемо змусити себе відчувати ті чи інші емоції. — Тепер все буде по-іншому…

— Так, — погодився Яр. — Тепер все зміниться…

*** 

Наступний ранок почався із дзвінка Тані. Вона запитала, чи я не забула про вечірку. 

 — Так,  пам’ятаю, — сказала я. —  Прийду обов’язково. 

 — Зі своїм хлопцем? — уточнила вона.

 — Так, — сказала я. — У мене дуже класний хлопець, ось побачиш! 

І тут я про дещо згадала…

 — Чому ти замовкла? — спитала подруга.

 — Та ні, нічого, все в порядку, просто я поспішаю на курси, — сказала я. — Давай увечері поговоримо, добре?

 Таня, яка вже, мабуть, налаштувалася задати мільйон запитань про мого хлопця, нехотя погодилася перенести це на вечір. 

А в моїй голові була лише одна думка — треба якось сказати Артему, що я хочу піти на вечірку з Яром. Але він точно образиться… Чи захоче він далі писати зі мною? А у нас вже так багато написано, і така цікава історія виходить…

***

Під час занять ми з Артемом, як завжди, сиділи поряд. Мабуть, він помітив, що зі мною щось не так, бо запитав:

— Юлю, у тебе все нормально? Ніби ж сьогодні вже та вечірка? Ти що, хвилюєшся? До речі, о котрій заїхати за тобою?

В цю ж мить телефон на моєму столі завібрував. Я побачила, що прийшло повідомлення, і навіть прочитала його початок:

"Привіт, як справи? О котрій звільняєшся з курсів? Я б хотів…" — а далі вже не видно, що там пише Яр. 

 — Артеме, вибач, я не зможу сьогодні піти на цю вечірку, — я так і не придумала, як сказати так, щоб його не образити, і вирішила збрехати, що й сама не зможу піти. Тоді, думаю, він усе сприйме нормально. А потім скажу йому, що зустрічаюся з Яром, але з ним теж хочу дружити і писати разом книгу. Тільки без поцілунків… Якось так…

— А що так? Я вже костюм підготував… — відповів він дещо засмучено.

— У мене термінова робота, — кажу я перше, що спало на думку. — Не ображайся…

— Добре, тоді побачимось на вихідних, сходимо в кафе, чи кіно, можна на детектив, це допоможе нам "розширити горизонти", — каже Артем. — Я знайду підходящий фільм. 

 — Добре, — кажу я, думаючи, що до вихідних уже зможу йому все пояснити. 

А потім беру телефон і читаю повідомлення Яра. 

"...Я б хотів побачитись, може повечеряти разом. Можу зустріти тебе. Де там ваші курси?" 

“Я якраз хотіла запросити тебе на вечірку до моєї подруги, — пишу я. Потім згадую, що вечірка тематична. — Тільки вона присвячена Геловіну, і Таня просила бути в костюмах…”

"Ну, можу зайти в якусь "Аврору" чи що, і купити там щось. Можна просто елемент? Чи це має бути повноцінний костюм?"

“Та я думаю, можна просто купити маску чи щось таке, — відповідлаю я. — Давай після курсів сходимо в магазин і щось підберемо…”

"Добре, тоді кидай адресу, я зараз підʼїду. Я тепер знов на машині." 

“Супер, кидаю”, — я відправила йому геолокацію і побачила, що Артем якось уважно дивиться на мене. 

— Хто пише? — запитав він ніби мимохіть. 

— Так, один друг… з роботи… — сказала я. Відчула, що червонію. Мені хотілося все йому розповісти, але зараз це було якось недоречно. Вже й так викладач зробив нам зауваження. 

А потім до мене дійшло, що я кинула Яру геолокацію курсів. І що він підʼїде прямо під вхід на машині…