22. Юля. Моя перша пісня

Коли Яр пішов, я одразу взяла ручку і папір і заходилася записувати рядки, які ніби самі з’являлися в моїй голові. Було дивно писати від імені хлопця, але я ж в принципі відчувала те ж саме, що і ліричний герой пісні. Ці побачення Яра… Вони засмучували мене. Я думала про те, що він стане відомим музикантом, і в нього буде багато фанаток, і я наперед ображалася на нього за це, хоча й розуміла, що це тупо. Але нічого не могла з цим зробити…

“…Навколо красунь, як зірок на небі, 

І хоча я подобаюсь їм,

Та нікого, крім тебе, повір, нікого, крім тебе, 

Не буде у серці моїм…”

Написавши останній рядок приспіву, я ще раз перечитала все, виправила кілька помилок, взяла телефон і відправила текст Яру. Вже було досить пізно, я думала, що він, скоріше за все спить. Але може завтра зранку прокинеться і почитає. Я перевдяглася в піжаму і лягла в ліжко, але сон все не йшов. В голові крутилися рядки з пісні, я подумала, що можна зробити дещо по-іншому, і знову схопилася за телефон. 

Але коли відкрила чат із Яром, побачила, що він онлайн і щось пише. 

"Здається, ніби ти прочитала ті ноти, як якусь іноземну пісню, і перевела українською. Як ти це зробила?" 

“Не знаю, — я усміхнулася з полегшенням, мені було дуже приємно, що йому сподобались мої не дуже досконалі вірші. — Просто в голові з’являлися слова, ніби їх хтось диктував, а я лише записувала…”

"Я співаю гірше за нашого вокаліста… Але хочу сам співати цю пісню." 

“Скажеш, що автор слів наполягає, щоб саме ти співав цю пісню”, — я поставила смайлик, що підморгує.

"Ні, я буду тренуватись. Хочу, щоб вони обрали мене. Саме на цю пісню. Я буду співати її краще за Сашу, і тоді вони самі мене оберуть" .

“Не сумніваюся, що у тебе все вийде! — написала я. — Ну, я почую, як ти будеш тренуватися. Навіть, коли не запросиш мене на роль слухача, буду слухати прямо у себе в квартирі. І писати тобі свої враження “

"Дякую за підтримку, Юлю. Якщо я зможу заспівати її краще за Сашу, і мене оберуть, я запрошу тебе на концерт." 

“Буду рада побувати на твоєму концерті. Може, з часом у тебе взагалі буде сольна кар’єра. Чомусь мені так здається… Вважай це чуйкою.”

"Не знаю. Мені подобається бути частиною команди. Круто, коли поруч є друзі і ви йдете до однієї мети. Єдине, що так, я хотів колись бути солістом. Але Саша співає краще, а на мені, окрім гітари, зазвичай беквокал, на мені і Каті.” 

“Ну, тобі краще знати, що тобі більше до вподоби, чим ти хочеш займатися, — відповіла я. — Головне, щоб те, що ти робиш, приносило тобі задоволення. Тоді й люди, які тебе слухають, будуть це відчувати. І вони теж стануть трішки щасливішими. Думаю, у цьому й полягає суть мистецтва — робити інших щасливими…”

"Напевно. А з книгами так само? Ти з тим хлопцем… Ти будеш тепер завжди з ним писати?" 

“Не знаю, — відповіла я. — Може, у нас ще нічого й не вийде. Але мені з ним цікаво. Просто писати, не щось інше.”

"Ну, якщо тобі цікаво, то треба писати. Я хочу, щоб у тебе все вийшло."

“Я рада, що ти вболіваєш за мене, — я знову поставила смайлик. — Хоча так і не прочитав нічого з того, що я пишу. Може, мені переключитися на ту манхву, чи як там її? “

"Ти не маєш переключатись ні на що просто заради того, щоб я прочитав… Давай так. Я прочитаю, коли твою книгу будуть друкувати, що скажеш?" 

“А якщо не будуть? — запитала я. — Щось сумніваюся, що якесь видавництво зацікавиться моєю писаниною…”

"Щоб вони зацікавились, треба хоча б показати їм її. Ти показала? Дописала хоч щось?"

“Ну в мене зараз у процесі дві книги — одну пишу сама, “Він тебе програв”, ну, я тобі ото читала уривок… А другу — разом з Артемом. І ще ж думала писати оповідання про твої побачення. Якщо ти, звісно, не заборониш мені…”

"Блін, ну сподіваюсь видавці не оберуть саме їх для друку, — він поставив веселий смайлик. — Але пиши." 

“Я можу нікому їх не показувати, тільки тобі, — несподівано для самої себе написала я.  — Може, після шоу ти продовжиш вести свій блог. І тоді опублікуєш їх там. Думаю, підписникам буде цікаво…”

"Буде соромно… Блін, відчуваю, що там ще й не такі казуси будуть." 

“Але ж коли все гладко і ідеально, то це нікому не цікаво. На твою думку, чому у популярних книгах герої весь час потрапляють у якісь халепи? Щоб читач разом із героями вибирався з неприємностей і отримував позитивні емоції. Кажуть, коли людина щось таке читає, у неї виробляються ендорфіни — гормони радості. І як музику гарну слухає — також…”

"Тоді добре, хай буде… Я не проти, якщо це будеш писати ти, Юлю…"

“Ну, звісно, ти не зобов’язаний мені все розповідати, — я зітхнула. — Якщо раптом ти справді закохаєшся і захочеш це зберегти в таємниці… То я тільки порадію за тебе…”