21. Яр. "Ми ж друзі, правда?"

Юля мені подобалась, це було очевидно. І пісню цю я писав про неї і для неї. 

— Фінальні ноти я ще не написав, — сказав врешті-решт. — Думаю, він хотів би бути з нею. Але я не знаю, чи вийде в них щось. 

— Я б хотіла, щоб вийшло, — сказала вона, дивлячись на мене замисленим очима. Так, ніби в цю мить була і десь далеко. 

— Напишеш слова? — я зазирнув їй в очі. — Може, тоді я зможу дописати і мелодію.

— Так, хочу спробувати… — відповіла Юля. — Прямо сьогодні сяду й напишу. Але не обіцяю, що вийде гарно, все ж, я більше по прозі, хоча колись і писала вірші. Ну, це було давно, ще в школі, — вона ледь почервоніла. 

— Буде круто, якщо в нас вийде створити щось разом, — я усміхнувся. 

Я дійсно в це вірив. Якщо вона напише пісню зі мною, це, авжеж, не буде як книга з тим хлопцем, але все ж… І чому я так ревную її? 

— А тобі обов’язково йти на те побачення? — раптом запитала вона. — Ну, з тією красивою дівчиною? 

— Ну, це моя робота, мені виплатили аванс, — відповів я. — Я маю доробити цю роботу, щоб отримати другу виплату. 

— Зрозуміло, — вона накручувала на палець пасмо волосся, ніби нервувала. — Але ж якщо це робота, тобі не можна закохуватися в них? Ти щось таке підписував? 

— Та ні, не підписував, — я похитав головою. — Підписував, що ми не маємо бачитись до спланованого і затвердженого ними побачення, а після може бути що завгодно, такого в пунктах не було.

— Ну, звісно, це взагалі не моя справа, — швидко сказала Юля, відводячи погляд. — Якщо вона тобі сподобається, то ти можеш зустрічатися з нею. Але пісню я все одно напишу, і потім, якщо захочеш, зможу ще щось написати…

— Зазвичай в нашій групі я тільки граю. Цього разу все інакше. Цю пісню я буду і співати. Ну, сподіваюсь, вийде. 

— Я впевнена, що вийде. Ти гарно співаєш, — сказала вона. — Не думай, що я писала те оповідання серйозно. То був лише гумор про кота, якому прищепили хвіст. Ну, я подумала, що якщо людям подобається щось веселе, то треба додати цього побільше. Але насправді у тебе гарний голос, і зараз я навпаки люблю слухати, як ти репетируєш. 

— Блін, у мене таке враження, що я змушую тебе виправдовуватись. Але Юлю, це не так. Тобі не треба цього робити, — я зазирнув їй в очі. 

Мені хотілось, щоб їй було комфортно поруч зі мною. Хоча б так, як тоді, коли ми разом вечеряли і говорили ні про що. Але, здається, зараз цей комфорт між нами зник. І мені було сумно через це. 

— Я хотіла б, щоб ти не сердився на мене, — сказала Юля.  — Я іноді зразу говорю, а потім думаю. Є в мене така особливість. 

— Я не сержусь, — я усміхнувся. — Мені добре, коли ти поруч. 

— Тоді я спокійна, — сказала вона і усміхнулась.  — Дякую, що полікував мій палець. 

Я подумав, що хотів би зараз простягнути руку і торкнутись її щоки. Зазирнути в очі, а потім…

Мої роздуми перервав звук вхідного повідомлення. 

Юля одразу насторожилась, усмішка зникла з її обличчя. Вона поглянула на мене:

— Тобі щось прийшло…

— Так, пробач, — я дістав мобільний і швидко поглянув на екран. 

Писала дівчина, з  якою я мав зустрітись цими вихідними, Світлана.

"Що краще вдягнути?" — питала вона.

А до повідомлення було прикріплено декілька фотографій. І одна з них була взагалі в білизні…

Я відчув незручність, певно, моє обличчя мене видало, бо Юля зазирнула в мій мобільний. 

— Що там трапилось? — запитала вона, і тут, побачивши фото, відразу відвернулась. — Ой, вибач, мені не треба було дивитися…

— Я нічого такого не просив, вона сама, — не знаю чому, але я почав виправдовуватись.

— Ну, схоже цього разу дівчина повнолітня, і тобі вже не треба нічого боятися… Мені здається, вона натякає на продовження побачення, чи не так? — запитала Юля якось занадто весело. Думаю вона тільки хотіла здаватися веселою, бо очі в неї були засмучені. 

— Думаю, вона випадково скинула ту фотку в білизні, — пробурмотів я. — А це тільки робота. Це не справжні побачення.

— Ну, на роботі теж закохуються, — сказала вона, не дивлячись на мене. — Життя — непередбачувана штука. У будь-якому випадку, ми ж друзі, правда? Це нічого не змінить, ми все одно будемо друзями…

— Так, це нічого не змінить. Навіть якщо ти будеш зустрічатись з Артемом, а я з якоюсь дівчиною. Я все одно хотів би, щоб ми були друзями, — кивнув я.

Все одно не втримався і сказав про Артема… Ну, швидко замаскував це "дівчиною", щоб вона не помітила, що насправді я дуже сильно ревную.

— Так, і ми будемо друзями, — вона торкнулася моєї руки. — Не засмучуйся. Я… Ну, коротше, все нормально.

Хоча засмученою тут більше була Юля, але чомусь вона намагалася заспокоїти мене…