Епілог

Епілог 1

півтора року потому...

Еля

У кожної дівчини має бути своя казка. Моя, виявляється, мала назву «Чарівник смарагдового міста». Я довго йшла стежкою з жовтої цегли до свого щастя. На моєму шляху було багато людей. Комусь допомагала я, хтось допомагав мені, були ті, кого я ненавиділа, а хтось недолюблював мене.

Але шлях гарний тим, що рано чи пізно він закінчується і поруч залишаються найближчі та найрідніші, перевірені неприємностями і труднощами.

І сьогодні я запросила саме цих людей, розділити зі мною моє щастя. Ніяких репортерів і потрібних людей, тільки сім'я.

Я не забажала пафосних ресторанів і дорогих вілл теж, а Костя мене підтримав. Разом ми вмовили батьків відсвяткувати весілля в нас удома, у котеджі.

Я якраз закінчила ремонт, а Костя завершив проєкт із ландшафтним дизайнером. Будинок просто потопав у квітах і здавався мені шматочком раю.

Саме тут стояв намет з накритими столами, а трохи вдалині біля невеликого фонтанчика організатор весілля встановив арку з квітів і стрічок. Саме там на мене чекав Костя. Білий костюм сидів на ньому ідеально, а сам чоловік не приховував своєї радості, коли побачив мене.

Весільну сукню мені пошила Кріс. Вони з Максом сиділи в перших рядах, поруч із моєю мамою та її новою родиною. За ними, похитуючи на руках крихітку Клер, сидів брат і його знову вагітна дружина. З боку нареченого гостей було ще менше: батьки, Рем і мій батько. Він обіцяв поводитися добре і піти відразу після церемонії. За ці півтора останні роки я так і не знайшла в собі сил пробачити його і поговорити з чоловіком.

Але сьогодні я дала собі слово, що обов'язково це зроблю, тому що не можна в нове життя тягнути проблеми зі старого.

Свідків у нас на весіллі не було і букет нареченої кидати теж виявилося нікому. Я була останньою незаміжньою дівчиною серед присутніх. Хіба що малятку Клер подарувати квіти. Тільки їй набагато цікавіше було спостерігати, як Антоніо, Армандо й Альберто посипають доріжку пелюстками троянд.

Хлопчики страшенно пишалися своєю місією і майже не змагалися між собою. Лише кілька разів ставили один одному підніжки і кидалися жменями пелюсток в обличчя, але доріжці теж дісталося.

Я йшла по купках пелюсток до Кості й була абсолютно щаслива. Тому що він моя єдина, «правильна» людина, і я знала, що все у нас буде добре.

У кожної дівчини своя казка. Головне розуміти, що яка дівчинка, така й казка. Я своєю задоволена.

Епілог 2

Кожна дівчина перетворюється на жінку і тоді вже стає не до казок.

- Як ви справляєтеся?

Я сиділа на кріслі в самому епіцентрі хаосу! Мої долоні були вологими, а Кріс і Мар'яна усміхаючись дивилися на цих маленьких монстриків.

У вітальні стояв галас: Кирюша намагався побудувати залізницю з деталей, які раз у раз крали молодшенькі. Аріша, як єдина дівчинка, намагалася закликати до порядку:

- Гліб і Марк, а ну віддайте Кирилу деталі.

Карапузи невдоволено хмурилися. Дворічний Гліб, син Кріс і Макса, спробував втекти із завойованим трофеєм. У той час як Марк, молодший брат Макса намагався запхати свою деталь до рота. Бігати він поки не вмів, зате майстерно повзав.

Єдиний спокійний малюк, піврічний Святик, лежав на килимку і грався підвісними іграшками. Йому не було діло до проблем інших, у нього були свої іграшки і мама поруч. Мар'яна сиділа поруч, на підлозі, і погладжувала синочка то по ніжці, то по животику.

- Насилу, але іноді бувають успіхи, - відповіла Кріс і підійшла до дітвори.

Я заворожено дивилася на цю відважну жінку, яка сама з доброї волі кинулася до дітей.

- Хлопчики, ви ж хочете побачити, як паровозик зробить ту-ту?

Кріс взяла один зі складів і показала, як це буде.

Гліб перестав тікати і зацікавлено підійшов до неї, а Марк витягнув із рота деталь.

Оце так! Кріс просто чарівниця, я так нізащо не зможу!

- Тоді ми всі повинні допомогти Кирюші, - твердо сказала подруга і передала склад хлопцеві. Гліб віддав свою деталь майже відразу, Марку було шкода розлучатися зі шматком пластмаси, але побачити паровозик кортіло більше.

Посадивши малюків собі на коліна, Кріс сиділа на підлозі й коментувала все, що робить Кирюша, розважала хлопців, як могла. Аріша теж допомогла - принесла фігурки людей, машиніста, і вони почали розподіляти ролі. Тепер Марк міг гризти власного героя, а Гліб захопився, розглядаючи свого.

- Жанна говорила, що в Марка черговий зуб лізе, - зітхнула Мар'яша і подивилася на Святика. - Не уявляю, як вона зважилася ще на одного малюка.

Я боялася зайвий раз ворухнутися. Особливо коли поруч Марк. Він минулого разу гриз мій палець хвилин п'ятнадцять. І тоді в нього не було зубів, зараз уже пів рота!

- Вони ще й досі прагнуть мати доньку.

Мені стало погано і я подивилася на Арішу. Так, дівчатка начебто не так страшно...

- А ти чому цікавишся? - Мар'яша примружилася і подивилася на мій живіт. - Є привід?

Я не знала що й сказати. Спробувала віджартуватися, але мене тут же розкусили:

- Ось це так! Ти ж не хотіла.

- Я і зараз не впевнена, що впораюся, - зізналася, а помітивши збентеження на обличчях сестер, розповіла, що мене гризе: - У мужиків усе просто: заробив малюка і молодець. Його життя якщо й змінюється, то не дуже. Подумаєш, увечері буде нас не двоє, а троє. А я народжу і не знатиму, за що хапатися: дім, догляд за дитиною, термінове відновлення фігури, а ще потрібно не скотитися до порожніх розмов, щоб чоловік продовжував цікавитися мною, а не на всі боки дивився.

Дівчата зовсім не зрозуміли моєї промови.

- Ти всерйоз думаєш, що Костя може тебе зрадити? Ель, та він крім тебе нікого й не бачить!

Кріс дивилася на мене обурено, а Мар'яша їй підтакувала. От і вір потім у жіночу солідарність!

- Це зараз! Тому що я красива, струнка, доглянута і самостійна. А піду в декрет і все, буду повністю залежати від нього. Після пологів мене точно першою красунею назвати буде складно. Ви навіть не уявляєте скільки навколо нього дівчат крутиться! Їх навіть моя присутність не особливо зупиняє, а коли мене поруч не буде і зовсім паломництво почнеться.