Розділ 59

Еля
Весілля Кріс - це мрія будь-якої дівчинки. Я немов у казку потрапила, шкода не на власну, але мені було радісно за подругу. Макс щиро покохав Кріс, і вона поруч із ним променилася щастям. Спостерігаючи за цими двома, навіть у запеклих циніків не знайдеться аргументів, щоб довести неіснування кохання.
- Дев'яносто вісім, дев'яносто дев'ять, сто! - рахував натовп і я разом із ним.
- Люди стільки не живуть, скільки ви в шлюбі зібралися прожити, - засміявся Льошка і тут же отримав у бік від мене. Нема чого дурниці говорити.
- Нічого не знаю. Скільки б там не було - всі роки мої! - усміхнувся Макс і міцніше притиснув до себе Кріс.
- Здається, вони реально щасливі, - зауважив Льоша, коли молодята кружляли в танці.
- Здається, шлюб усе-таки не так уже й погано, коли він із правильною людиною, - піддакнула я.
- Можливо, ти моя правильна людина? - поцікавився свідок і тут же дав задню: - Або краще придивитися до рудих. Кажуть, вони приносять щастя.
Я засміялася:
- Так про кішок кажуть, а не про людей.
- Та облиш ти. Яка дівчина не кішка? У вас із ними стільки спільного, що, я впевнений, ця приказка може бути застосована і до вас.
Льоху було вже не переконати. Хлопець уже почав виглядати в натовпі гостей рудих дівчат.
- О, бачу одну. Я пішов, а ти не нудьгуй!
І розчинився. Ловелас і бовдур, але милий і харизматичний, чим і користується. А мені ось потрібен один залізний і неприступний Дроворуб.
Він теж був тут, як і мій брат із дружиною та половина Києва, а ось Кримова-старшого я не бачила. І це тішило.
- Привіт, - я й не помітила, як до мене підійшла Маша: - Чудовий вигляд маєш, така сукня класна. Де купувала? У Мілані? У Парижі?
- Ні, наречена пошила. Кріс молодий, але дуже талановитий модельєр.
- Щось я чула, але уваги цьому не надала. Чудова сукня. Ти в ній як статуетка! А в мене вже почав з'являтися живіт, - сумно зітхнула дівчина.
- Якщо тільки придивлятися, - заспокоїла я її.
- А ти до речі як? Бебіка Тану народжувати збираєшся?
Я дуже невчасно зробила ковток шампанського і подавилася. Навіть сльози виступили з очей. 
- Що, вибач? - перепитала я, промакуючи серветкою під очима туш.
- Просто Костя розв'язав війну зі свекром. Заборонив йому до тебе наближатися, поки ти сама не захочеш спілкуватися, і домовленості всі ваша фірма з нашою розірвала. Льошка вже тиждень бігає шукає нового постачальника деревини для цих будинків зі зрубу. Терміни злітають.
Я стояла і кліпала очима. Що зробив Костя? Навіщо? Заради мене?
- Ось я і подумала, що ти вагітна і Тан захищає, щоб ти не турбувалася.
- Ні, я не вагітна. Вибач, мені потрібно поговорити з Костею. 
Озираючись, я шукала в натовпі знайому фігуру, але чоловіка ніде не було. Дивно, адже він сьогодні цілий вечір шулікою кружляв поруч. А зараз його немає ніде.
Торт вивезли так невчасно, всі гості скупчилися і я ледве вирвалася з кола, але так і не помітила чоловіка. Може він вийшов у сад? Там тихо і якщо йому подзвонили...
Я мало не бігом попрямувала в сад. Спочатку мені він здався порожнім, а потім я почула якісь глухі звуки і серце стиснулося.
Я вже не думала, просто бігла щосили на звук. Вилетіла на газон біля фонтана і побачила, як два охоронці б'ються з моїм Костею, а Кримов стоїть осторонь і посміхається.
Не знаю, що на мене найшло, напевно, вся ненависть накопичилася, і я знайшла їй застосування, але не зволікаючи ні секунди. Я застрибнула на одного з громил і гризла його за вухо. Як Майк Тайсон! 
Такого від мене ніхто не чекав, а я от і не думала, що мужики вміють так верещати!
- А-а-а-а-а, моє вухо! 
- Еля! - Кримов спробував відтягнути мене від охоронця. - Припинити бійку! Дівчину не чіпати!
Мужик із закривавленим вухом дуже хотів зробити вигляд, що не почув наказу. Я це по його погляду прочитала. Але переходити дорогу начальству не наважився.
- Елю, що ти тут робиш?! - Костя підняв мене з землі й швидко оглядав на предмет травм. - Навіщо всяку гидоту до рота тягнеш? Як дитя мале, їй Богу!
- А ти! - обурилася я. - Дорослий, чи що? Це ти, напевно, ділові переговори проводив або шукав собі клуб за інтересами? 
- Я чоловік, нічого зі мною не буде. Пара подряпин - до весілля заживе.
- Ми вже на весіллі і тут повно репортерів! Вирішив потрапити в заголовки світських хронік?
- Я не про це говорю, а про інше. Про наше. До весілля заживе.
Слова застрягли в горлі, і я не вірила, що він серйозно. Костя зітхнув, а потім опустився переді мною на одне коліно і дістав оксамитову коробочку:
- Елю, ти станеш моєю дружиною? Обіцяю бути тобі вірним чоловіком, підтримувати й оберігати. Навіть якщо ми посваримося, якщо я мовчатиму і просто робитиму те, що треба, і ніколи не перестану любити. Що скажеш?
- Так. Я скажу, що згодна!
Встати з колін Костя не встиг, я повалила його на газон, обіймаючи, і ми все-таки потрапили в заголовки світських хронік.