Розділ 56

Дроворуб
Зустріч у ресторані у мене була з дизайнером інтер'єрів - вродливою блондинкою. Доглянутою, з професійною посмішкою, приємним голосом і величезним бажанням догодити замовнику. Тобто мені.
Проблема була лише в тому, що мене цікавив проєкт моєї квартири, а її - я сам. Через кілька хвилин розмови стало зрозуміло, що доведеться шукати нове агентство.
А зараз мені залишалося лише дочекатися свого замовлення, пообідати і попрощатися з дівчиною. Ах, так, ще можна помилуватися краєвидом. І ні, не тим, який мені так відкрито і грубо демонструють, я б сказав навіть нав'язують, а з вікна.
Як би я не злився на кароочку, але міняти її на всякий сурогат не хотів.
- Добрий день, Костянтине Веніаміновичу.
А ось і вона. Я обернувся і побачив не тільки Елю, а й її подругу. Але насторожила мене надто мила й задоволена посмішка дівчини. Аж у горлі пересохло. 
- Здрастуйте, Еллі та її прекрасна супутниця. Бажаєте приєднатися до нас?
- З радістю!
Еля відповіла за двох і сіла поруч. Вона заглибилася в меню, а я став чекати вистави. 
Місце в мене найкраще, у перших рядах так би мовити. Посмішка заграла на моїх губах. Ну, давай, кароока. Не одному ж мені божеволіти від ревнощів.
- Костя, я думала, ми зустрінемося в інтимнішій обстановці, - звернулася до мене на ім'я дизайнерка, хоча ми з нею на «ти» не переходили і на ім'я я я не дозволяв їй себе називати.
- Аліна, - почав я, але дівчина перебила, поправивши своє ім'я: - Аміна.
Якщо відверто, мені було байдуже, як її звуть, але я вибачився:
- Так, вибач, Аміна. Думаю, цей ресторан чудово підходить для розмови. Ти ж хотіла показати мені проект котеджу. А дівчата заодно висловлять свою думку. Погляд з боку іноді дуже корисний.
Нехай Еля не думає, що це особиста зустріч. Я хочу, щоб вона знала, що відбувається. Я вже давно збирався їй сказати, що виставив квартиру на продаж і купив котедж.
А ще збираюся посадити дерево й окільцювати одну шкідницю.
- Я, здається, забула папки в машині. Може, іншим разом?
Другого разу точно не буде, але відповісти я не встиг, у розмову втрутилася кароока:
- На коли ви збираєтеся перенести зустріч? - Еля відкрила свій планшет і завантажила розклад боса. - Я, як тимчасовий секретар Костянтина Веніаміновича, допоможу вам визначитися.
- Я ... мені потрібно подивитися свій щоденник.
- Добре, - Еля не прибрала записи, а вичікувально подивилася на Аміну. Її погляд буквально змушував дівчину цієї секунди знайти нещасливий блокнот.
- Знаєте, я напевно сходжу в машину і принесу проєкт, - здалася дівчина.
Я вже знав, що назад вона не повернеться.
- Чудово!
Еля світилася як божевільне сонечко, а бідолашна дівчина вже тікала геть із ресторану. Я ледь стримував сміх. Мої спроби приховати його за кашлем навряд чи можна назвати вдалими. Принаймні, подруга Елі мене розсекретила. 
Офіціант приніс страви і це дало мені кілька хвилин, щоб згадати, навіщо відпрошувалася Еля з роботи. Але варто було зловити дівчат на гарячому, як кароока спритно вивернулася:
- Костянтине Веніаміновичу, я якраз усунула неполадку і приїхала в торговий центр за новим килимом.
Тільки от дехто забув, що я вже гостював у нього в гостях і ніякого килима там і не було!
- А це? - Я кивнув на два пакети, чим налякав супутницю Елі.
- Це моє. У мене сьогодні відповідальний захід.
І погляд такий, що страшно в бік цих пакетів навіть дивитися.
- Ми зустрілися кілька хвилин тому і вирішили перекусити, - Еля навіть не запнулася, складаючи на ходу нову брехню. Ну що ж, подивимося, як далеко ти готова зайти!
- Чудово. Тоді я вам допоможу з килимом. У мене якраз вільний час є. До того ж вам не доведеться замовляти доставку - у мій хаммер влізе килим будь-якого розміру.
Я думав вона здасться, зізнається в обмані, але кароока вирішила йти до кінця. Вона подякувала мені за допомогу!
Телефонний дзвінок перервав моє захоплення. Аміна ображеним голосом заявила, що не зможе надати мені послуги. Я, власне, не особливо їх і бажав. Але відклавши телефон, похмуро подивився на Елю:
- Через вас мені відмовляє вже третій дизайнер. Якщо я не знайду іншого, то займатися моїм будинком будете ви самі, ясно?
Першого разу Еллі забула скасувати зустріч і співробітник прочекав мене понад годину в ресторані. Другого разу розкритикувала проєкт просто при дизайнері. Щоправда, вона не знала, що це він. Я даремно поцікавився її думкою при ньому. Потрібно було поговорити, коли ми залишимося наодинці, і ось сьогодні. 
- Та заради бога!
Відгукнулася дівчина, навіть не розуміючи, як тішить мене своєю згодою. Це значно спрощує мені завдання. Адже цей котедж не просто моє нове житло, це дім, у якому я сподіваюся жити разом із нею.
- Хочете сказати, що це так просто? Що ви можете підібрати мені потрібний інтер'єр?
- Якомога більше вільного простору, світла, мінімалізм у всьому, особливо в декорі. В оздобленні використовувати максимально природний матеріал: камінь, дерево, шкіра.
Усе, що говорила Еля, мені дуже подобалося.
- Вас прийнято! Вітаю.
- Що? Я й так поєдную посаду вашого секретаря і працівника економічного відділу!
- Вас ніхто за язик не тягнув! - усміхнувся я.
- Христино, ви ж не будете заперечувати, якщо я вкраду вашу подругу? - поцікавився, коли зі стравами було покінчено.
Дівчина посміхнулася і похитала головою.
- Зрадниця, - сказала одними губами Еля.
- Завжди будь ласка, - так само відповіла їй подруга.
А я зробив вигляд, що не помітив їхньої милої бесіди. Мене зараз цікавив похід по магазинах, точніше, можливість повернутися у квартиру Елі. Є в мене там одна незакінчена справа. 
Еля
Білосніжний килим чудово вписався в мій інтер'єр, але важливо інше. Він дуже м'який і теплий, приємний до тіла. Ось зараз дуже навіть до речі виявився.
Я лежала на спині й дивилася вгору, на білу стелю. У тілі знемога, в думках рожевий сироп, а Костя продовжував зводити з розуму своїми поцілунками.
- Ель, давай миритися?
- Ще раз? Боюся, я не зможу...
Костя засміявся і притягнув до себе:
- Ель, ти станеш моєю дівчиною? 
Я не відразу усвідомила почуте:
- Дівчиною?
- Так, офіційною. Що скажеш?
- Угу.
Слів у мене не знаходилося. 
- Ось і чудово. 
Костя поцілував мене в ніс:
- Значить через тиждень ми вечеряємо з моїми батьками.
- Що? - ахнула я.
До чого такий поспіх?
- Мама вже кілька місяців чекає, щоб познайомиться з тобою.
- Що? 
Я вже нічого не розуміла.
- Ти розповідав про мене своїй мамі?
- Не бійся, я не говорив про секс без зобов'язань. 
Я прикрила очі і порахувала до десяти:
- Косте, для тебе було все серйозно з самого початку?
- Так, але якщо тобі простіше було почати з ...
- Ні! Я просто злякалася і сказала дурницю, а потім уже... 
Я махнула рукою. Яка ж дурість! Стільки нервів, сварок, образ і непорозумінь тільки через те, що в якийсь момент я злякалася й обдурила. Прикрилася брехнею, як щитом, щоб не постраждала моя гордість.
Ми переглянулися і засміялися.
- Я тебе кохаю, - зізналися ми одночасно.