Розділ 52

Еліна
Виходити з відпустки було важко. Я так розслабилася за ці дні в дбайливих обіймах Кості, що почувалася не такою, що відпочила й була налаштована на подвиги, а навпаки, похмурою устрицею, яка мріє залізти у свою мушлю і...
- Які люди! І без охорони! - Ліда схопила мене під руку і тихо поцікавилася: - А де Дроворуб? Кажуть, ви тепер разом?
- Що за дурниці.
- Ось! Я те саме всім кажу. Те, що ти на корпоративі була його Снігуронькою, ще нічого не означає. 
- Просто і ти, і Ніночка при надії.
- Т-с-с, - Ліда стиснула мені руку. - Ми поки нікому не говоримо. І взагалі. Ось, тримай.
Мені простягнули золотий конверт.
- Це те, що я думаю? Тебе можна привітати?
- Зачекай.
Двері ліфта відчинилися, і ми увійшли. Ліда швидко натиснула на потрібний поверх і коли ми опинилися самі, без попутників, вона змилостивилася: 
- Тепер можна - вітай! А ще одразу скажу. Ми зі Славою бажаємо, щоб ти була дружкою. Що скажеш?
Я відкрила запрошення і побачила дату. Ну звісно ж, День Усіх Закоханих.
- З радістю. Тільки з дружком мене сватати не треба. Домовилися?!
- І розмови немає! - пообіцяла Ліда і звісно ж не дотримала слова.
Чотирнадцяте лютого було таким самим галасливим, сніжним і вітряним, як і останній день попереднього року. Тоді теж усі вітрини горіли різнокольоровими вогниками, вулицями ходили люди з усмішками на губах і подарунковими пакетами в руках. У повітрі пахло очікуванням щастя і радості. 
Повз мене проходили парочки підлітків, тримаючись за руки, а біля стенду з листівками стояв сутулий хлопець і вибирав валентинку.
Мені ось теж є кому дарувати листівку, але чи потрібно? Я опустила погляд на упаковану коробочку у своїх руках. Може даремно я купила Кості подарунок?
На Новий Рік ми нічого одне одному не дарували. Хіба що жар наших тіл... але ж зараз інший випадок? Ми разом уже півтора місяця, хоч ніяк не позначили наших стосунків і досі приховуємо наш роман на роботі. З друзями теж ні Костя, ні я не знайомили. Мої батьки знають про Діда Мороза-начальника - викрадача Снігуроньок, але нічого про мого хлопця Костю.
Чи він мені не хлопець?
Я не знала відповіді на запитання. Ось вона, та сама проблема, яка повисла між нами.
Хто ми одне одному? Саме це я і вирішила з'ясувати одразу після обіду, коли повернулася в наш кабінет. Після того, як Ніночка пішла в декретну відпустку, я знову стала особистою помічницею боса.
Тимчасово, але мені, якщо щиро, подобалося працювати разом. І підвищення вже якось не особливо й хотілося. Тільки якщо ми не разом, то мені варто подумати про кар'єру і про все інше так само.
Набравши повітря в груди, я рішуче відклала вбік папку і подивилася на чоловіка за сусіднім столом. Гарний, навіть уже відросла борода не псувала його. І погляд такий зосереджений, уважний... Я оглянула всю потужну фігуру чоловіка і серце зрадницьки здригнулося. Адже він мій чоловік, мій. То чому ж я зволікаю?
- Косте, скажи, а ми на весілля йдемо з тобою разом чи...
- Ліда на тебе чекатиме за кілька годин, а мені потрібно затриматися на роботі. Не знаю, чи встигну в РАГС, але в ресторан точно приїду.
Зараз кохана людина виконувала роль керівника і відповідала мені, продовжуючи щось відмічати в паперах. Він не зрозумів суті питання, а я сумно посміхнулася.
Не сьогодні.
Валентинку я так і не підписала, навіть із сумки не витягла. Краще буду думати про весілля.
Ліда і Славік вирішили відсвяткувати його по-особливому. Запросили всіх у затишний ресторан, відмовилися від тамади. Замість нього хлопці замовили того симпатичного ведучого, який вів у нас корпоратив.
- Ніяких ідіотських конкурсів і пафосних привітань! - ось і всі побажання Ліди, і я з нею згодна.
Як подружка нареченої і зовсім вдячна.
А ось свідок з боку Славіка явно розраховував на стандартний пакет. Щоправда, спочатку тримався цілком пристойно. Маски злетіли вже дорогою до ресторану. Михайло підсів до мене в лімузині і ніби жартома сказав:
- На нас із вами, Елечко, лежить велика відповідальність.
Терпіти не можу, коли мене називають Елечкою, але зараз більше хвилювало, про яку відповідальність ідеться? Підписи ми вже в РАГСі поставили, від викупу нареченої хлопці, дякувати богу, відмовилися.
- Не розумієте? Кажуть, щоб молоді жили довго і щасливо, свідки повинні провести разом пристрасну ніч.
Видно моя міміка була надто виразною і блискавичною, бо чоловік одразу ж виправився:
- Або хоча б поцілувалися...
- Це недоречно.
Я думала, що на цьому розмова й закінчиться, але ні. За вечір Михайло зробив кілька подібних пропозицій. І кожна була все «пристраснішою і пристраснішою», прямо пропорційно випитому.
Кості все ще не було, хоча годинник уже показував початок дев'ятої.
Коли я помітила, що свідок знову прямує до мене, то не витримала і втекла до дамської кімнати. Зачинившись в одній із кабінок, я видихнула і полізла в клач за телефоном.
Але зателефонувати не встигла. До туалету зайшли дівчата і серед них, за голосом, я впізнала співробітниць бухгалтерії.
- Так ось, Аліна залишилася! Уявляєте? Так і сказала. Ви йдіть, а в мене сьогодні важлива справа з босом.
- Із Дроворубом? - здивувалася одна з дівчат. - А хіба він не з Еліною?
- Пф-ф-ф. 
Засміявся натовп.
- Ти що, Кать?! Вона вже подоланий рівень.
- Ось-ось, тільки бідолаха все не зрозуміє, що їй уже дали відставку! Бігає за Дроворубом.
- Сьогодні в Аліни з ним дуже довга і плідна робота над проектом.
- Яким проєктом?
- Горизонтально-вертикальним.
Сміючись, натовп вийшов, а я залишилася сидіти на унітазі, стискаючи в руках мобільний.
Перед очима низкою спливали факти. Ось уже три дні я ночую в себе, а не в Кості. На обід ми разом майже не вибираємося. Останні дні чоловік занурився в роботу, як мені здавалося, але може я лише видаю бажане за дійсне? Так, ми закінчуємо наше перше велике замовлення для «Макс компані» і готуємо ще три дрібніших, але ж я знаходжу час для Кості, а він для мене, мабуть, ні.
І ось сьогодні, він зі спокійним серцем залишив мене одну... 
Ну вже ні плакати, в туалеті і жаліти я себе не стану. Нікому не дозволю жаліти мене!