Розділ 50

Елька
Сьогодні ранок потрясінь! Не встигла відійти від пробудження, а тут Костя стоїть на моїй кухні в тій самій футболці... з Куртом Кобейном. У мене серце зупинилося! Це як зізнатися у всьому. Відразу!
Адже він не дурний, усе відразу зрозумів.
Я зберегла її на пам'ять про свого першого чоловіка і підлість, яку зробила. У важкі хвилини одягала футболку і лягала в холодне ліжко, уявляючи, що він мене обіймає. Злилася на себе до біса, що все ще пам'ятаю, тому й закинула в найдальший кут, але не викинула. Не спромоглася.
А потім стався вибух всесвіту. Ні, не поцілунок, хоча він був дуже чуттєвим.
- Так, зараз швидко снідаємо і по магазинах! У мене нічого, абсолютно нічого немає, щоб відсвяткувати Новий Рік!
- Що? - сторопіла я.
Зробила крок убік і помітила величезну шапку на турці. Ледве встигла врятувати нашу каву.
А Костя не надав цьому жодного значення, він продовжував шокувати мене своїми планами:
- Ти хіба забула, про що ми домовлялися? Спільний Новий Рік, пам'ятаєш?
- Так, - невпевнено погодилася я.
Невже він дійсно має намір це зробити? Не передумав виходить.
- Ти і я. Удвох, - немов змій спокусник прошепотів і пальцем прокреслив лінію по шиї до самого плеча.
- Удвох, - луною відгукнулася я і, обернувшись у його руках, простягнула чоловікові кухоль кави. - Тримай.
- Дякую, тому хутко збираємося і гайда по магазинах. Хоча наразі ми можемо оформити он-лайн замовлення на доставку їжі. Годині о десятій, так?
Хазяйновита дівчина одразу б обурилася і зголосилася б готувати самостійно, але я не вона. Боюся, навіть якщо вплутаюся в таку авантюру, то святкувати ми будемо в найближчому інфекційному відділенні. Мій максимум - вівсянка з фруктами або яєчня з беконом і помідорами.
Тому звісно ж я згодна!
- Тоді йди до мене, так зручніше буде обирати страви, - Костя й фразу не встиг договорити, як уже всадив мене до себе на коліна.
Я не стала чинити опір, навпаки, розслабилася і прийняла ситуацію, як вона є. 
Ми вдвох і це те, про що я й мріяти не насмілювалася.
Тому зараз я буду лише насолоджуватися кожною хвилиною! Навіть цією, тому я повільно відхилилася назад і сперлася спиною на груди Кості, а потім обернулася і поцілувала його в гладко поголену щоку.
Навіщо я тільки казала про бороду?! Тепер чоловік став ще привабливішим, а міміка обличчя цікавішою.  І ці ямочки на щоках! 
- Знаєш, а з бородою тобі краще. Виглядав солідніше, мужніше, як хоробрий вікінг.
Костя уважно подивився мені в обличчя. Мабуть шукав ознаки жарту, але я говорила максимально серйозно. Ще б пак! В умі я підраховувала кількість днів, що залишилися у відпустці, і дуже сподівалася, що борода встигне відрости.
- Серйозно? Радиш не голитися?
- Вирішувати тобі, - я посміхнулася і повернулася до сніданку.
На столі якраз лежав полуничний зефір. 
- У тебе випадково цукрового діабету немає? - насупився чоловік, спостерігаючи, як я запиваю зефір кавою, в яку додала збиті вершки і кокосову стружку. 
- Ні-а. А що?
- Ясно, тоді пропоную заїхати в кондитерську і придбати торт. Що скажеш?
- Я в справі! Навіть знаю одне класне місце...
У нього ми так і не заїхали. Просто сил уже не було і часу. А ще ми побачили неймовірно гарний торт. Весь такий білосніжний, а зверху зацукрована фруктова композиція. Я просто закохалася в це диво. Мені навіть було все одно, яка начинка в торта. 
Костя лише жартував, бачачи мій захват:
- Ти точно дитя мале. Ще скажи, що мрієш про поїздку до Діснейленду і все.
- А що, непогана ідея... Видихай, Костя! Не хочу я туди.
- А куди б ти хотіла поїхати? - поцікавився чоловік, поки нам упаковували торт.
Я знизала плечима:
- Важливо не місце, а компанія і настрій. 
- З наступаючим! Щастя і любові, - побажала дівчина за стійкою, передаючи покупку Кості. - Приходьте до нас ще, - додала вона з такою посмішкою, що мій гарний настрій згас.
Ну ось. Із бородою бос мав загрозливий і гнівний вигляд, а зараз він просто до непристойності милий. 
- Додому?
Костя, як ні в чому не бувало, подав мені лікоть і ми пішли до машини.
- Так, нам ще ялинку прикрашати і доставка їжі приїде за дві години. 
- Ми молодці, швидко впоралися з усім, - задоволено посміхнувся чоловік і відчинив переді мною дверцята машини.
Його телефон знову задзвонив. Уже раз десятий за весь час, але зараз він прийняв виклик. Щоправда перед цим зачинив двері в салон.
Розмовляв Костя недовго, кілька хвилин, але на вулиці. У салон він сів лише коли закінчив бесіду. На язиці так і крутилося запитання, але я нагадала сама собі, що не маю на нього права:
- Секс без зобов'язань. Пам'ятаєш, Елю?

Дроворуб

Усе йшло чудово, крім одного. Мені без кінця і краю телефонував Рем. Що він хотів, здогадатися не важко - відтягнутися на повну в клубі з яскравими і дуже легковажними дівчатами. 
Мене це вже не приваблювало, а головне, я не хотів відповідати на дзвінок при Еллі. Рем ніколи не обмежував себе ні у вчинках, ні в словах. Моїй дівчинці зовсім не обов'язково чути гучні зазивання друга... знайомого.
Кароока одразу витягне скелет Тана, і як мені знімати з себе ярлик єнота-полоскуна? Ні вже. Вибач, Реме, але в мене на сьогодні вже є плани. Власне це я і написав йому в смс-ці. Тільки хлопець не вгамовувався.
Я збрешу, якщо скажу, що не захвилювався. Раптом нещасний випадок чи проблема якась. Розім'як я, втратив вправність і прийняв дзвінок.
- Ну нарешті, Тан! Ти куди пропав? Бери ноги до рук і давай до нас. Сьогодні буде просто ульотно!
- Я - пас, Реме. Вибач.
- Так-так. Тебе, що, теж під каблук загнали? Якого чорта? Варто тільки відвернутися і все...
- Ми три роки не спілкувалися.
- Через твій косяк. Тож ти мені винен компенсацію.
- Не сьогодні.
Рем голосно вилаявся. Йому явно не сподобалася моя відмова, але змінювати я нічого не збирався:
- На мене чекають. З прийдешній!
- Ну ти й мудила, Тан.
- Костя, - поправив я друга. - Не називай мене більше Таном. Його немає.
- Писець. Дожили. З прийдешній тебе, Костя! Якщо зустрінеш мого друга Тана, передавай йому привіт.
На душі залишився неприємний осад, але в машині сиділа моя кароока і її я вже точно не розміняю на гулянку в клубі.
Струсивши сніг із коміра, я заскочив у салон і притягнув до себе дівчину. Ніжні губи так дурманно пахли полуницею, що я не втримався і прикусив одну з них.
- Ай, - злякалася Еля і тут же відповіла мені тим самим.
- Один - один.
- Ми ведемо рахунок тільки на укуси чи ще щось? - поцікавився я, викидаючи з голови неприємну розмову.
- Ну, не знаю, - протягнула ця негідниця й облизнула нижню губу. - Потрібно поміркувати.
- Думай! У тебе є час до дому, а там я вже почну діяти. 
Щоки Елі стали пурпуровими і мені безумовно сподобався хід її думок.
Новий Рік ми зустрічали оголеними в ліжку. Під бій курантів, якщо я і загадував бажання, то, воно одразу ж і виконувалося під музику стогонів моєї кароочки.