Розділ 48

Дроворуб
Секс без зобов'язань! 
Хотілося потрясти її за плечі й зазирнути в очі. Це вона дійсно так вважає?
Як це розуміти?
Бос їй не підходить, мільйонера не пропонувати, хіба що так... для сексу без зобов'язань!
Божевілля! 
Я ледь стримував емоції. Потрібно заспокоїтися.
- Бажаєте напоїв? - поцікавилася стюардеса і почала перераховувати алкоголь, який у неї був.
- Бренді. Ні, текіли. 
Через дві склянки стало легше. За вікном було темно, у салоні горіло лише нижнє освітлення, створюючи приємну напівтемряву, а моя войовнича кароока задрімала.
- Візьміть плед для своєї дружини, - слова стюардеси не викликали роздратування і виправити її мені анітрохи не хотілося.
- Дякую.
Огортаючи свою колючку в м'яку ковдрочку, я вперше задумався про шлюб. Чому я його уникав? Вважав, що мені стане нудно, рутина швидко приїсться, а почуття охолонуть, і тоді я почну шукати пригод поза домом. Мої діти відчуватимуть відчуження батьків, як це було свого часу зі мною.
Це зараз тато нагулявся і живе з мамою душа в душу, але я чудово пам'ятаю ті роки, коли він не приховував своїх коханок, а мама крадькома витирала сльози і гордо задирала підборіддя, обдаровуючи його холодним і презирливим поглядом.
Я не хотів, щоб мої діти опинилися на моєму місці. Не бажав для них такого дитинства.
Але Еля... Адже вона вулкан, вибух емоцій! Хіба така може набриднути? Я тільки перші років двадцять приручатиму цей дикий кактус! То чому б не спробувати? Не ризикнути?
Секс без зобов'язань - що за нісенітниця?! Але якщо їй так простіше підпустити мене до себе, то я готовий почати і з цього.
На душі одразу стало легше, у грудях потепліло, і я обійняв своє майбутнє щастя і прикрив очі.
Секс без зобов'язань! Нічого, коли-небудь я їй це пригадаю!
Еліна
Раїса Дмитрівна як зазвичай попрацювала на славу! Ресторан був підібраний чудовий, меню дивовижне, музика приємна, а ведучий вечора чарівний харизматичний хлопець. Майже всі дівчата в залі закохалися в нього і на мого Лісоруба навіть не дивилися!
Не гадала, що мене зачіпають їхні голодні погляди та відверті натяки. Зрештою виявилося, що я ще та власниця. 
І смикнув же мене чорт ляпнути про секс без зобов'язань!
Ну нічого почнемо з цього, а там уже нікуди від мене Костя не подінеться. Закохається і одружиться!
Зі шлюбом - це я погарячкувала, звісно, але з коханням саме воно. Адже я його вже кохаю. Тож у боса виходу немає, тільки відповісти мені взаємністю.
Ще ніхто від мене не йшов. Навіть Славік - зірка універу, за яким натовпи прихильниць ходили, здався. Через два роки моїх старань, але все-таки! Але ж я його толком і не любила, просто нафантазувала собі і почуття, і роман із ним, і самого хлопця, як пізніше з'ясувалося, теж. Сувора дійсність виявилася не такою вже привабливою. Мої уявлення про хлопця, якого я бачила збоку, лопнули, як мильна бульбашка, коли ми з ним почали зустрічатися.
Ідеалізувати Лісоруба, дякувати богу, у мене не виходило. Навпаки, я дуже чітко бачила всі його недоліки, але чомусь вони не відлякували. Я навіть не планувала «перевиховувати» чоловіка. Можливо, це і є справжнє кохання?
Від цієї думки мороз по шкірі пройшов. Може, поки не пізно, здати назад і повернутися до початкового плану - розлюбити і забути?
- Ось ти де, Снігуронько моя! - сильна рука обвила мою талію, широка рука лягла на живіт і бос одним ривком притягнув мене до себе.
Від нього дурманно пахло, а ще все моє тіло обдало жаром! Який він Миколай? Він же гріє, як піч!
- Час дарувати подарунки, - прошепотів на вухо чоловік і кінчиком носа торкнувся моєї скроні. - Ходімо!
І я пішла... на заплутаних ногах, немов зачарована Лісорубом.
- Щось ти притихла, - прошепотів він, стискаючи мою долоню, коли ми стояли на краю сцени, а ведучий з усіма гостями голосно кликали Миколая.
- Не подобається виступати, - збрехала я, не казати ж, що зараз у голові дзвінка порожнеча, а все, про що я думаю, - це він.
На сцені я прийшла до тями і почала подавати подарунки босові, заразом підказуючи імена і посади тих, хто піднімався до нас.
У ці хвилини я просто обожнювала Раїсу Дмитрівну за вбрання Снігуроньки. Якби на мені було коротке міні, то довелося б Кості самому нахилятися до мішка, а так довга, в підлогу, блакитна сукня прикривала все, що треба, і абсолютно не сковувала рухів! Та й прикраса у волоссі була легкою і красивою, а не як торік у Оленки. Вона тоді скаржилася, що кокошник виявився дуже важким і незручним, хоч і гарним.
Співробітників у фірмі виявилося дуже багато, вручення призів затягнулося на півгодини! І ось, коли я вирішила, що моя місія вже виконана, ведучий оголосив хоровод!
Що б його! Нас із босом одразу ж розділили: я опинилася з одного боку кола, він - з іншого. Заграла ритмічна музика, що дуже нагадує «Хава нагіла», і народ увійшов у кураж! Виявляється цей танець знали всі, навіть ті, хто ніяк не належав до єврейського народу. 
Дуже швидко наш хоровод набрав божевільну швидкість. Ніхто вже нікого не тримав за долоні, всі дружно поклали руки на плечі сусідів і все закрутилося, немов на каруселі.
Я вже ледве встигала за всіма, але відчуття ефорії, радості, свята підбадьорювало і хотілося танцювати й далі.
З останніми акордами, я якимось чином опинилася поруч із Костею і він підхопив мене за талію:
- Голова трохи паморочиться, але я в порядку. Душа вимагає свята!
- Буде тобі свято.
- А подарунок?
- І подарунок, - погодився чоловік.
- Бороду, чи що, збриєш? - пожартувала я.
- Давай почнемо з охолоджувальних напоїв. У тебе всі щоки червоні. Що будеш? Шампанське?
- Ні, давай текілу.
- Добре, - усміхнувся бос і потягнув мене до барної стійки.