Частина 47

- Ти з глузду з'їхав? Що ти тут робиш?
- А ти? Надсилати мені такі фотки!
- Завжди знала, що ти не головою думаєш! 
Я обурено подивилася на боса, а потім пожартувала:
- І Святий Миколай із тебе не той! Борода має бути білою, а не чорною!
- А я поганий Святий Миколай, який краде Снігуроньок.
Шепіт чоловіка діяв гірше за торкання. Він лоскотав і змушував згорати від бажання. Не витримавши, я сама притягнула його до себе і впилася в губи поцілунком.
Дідько, я скучила! Мені так довго снилися сни з ним у головній ролі, що зволікати не хотілося. 
Поцілунки захопили настільки, що нас уже почали шукати.
У двері ванної постукали.
- У вас усе добре? 
- Так, ми зараз, мамо.
Схопившись обома долонями за щоки, я зробила крок назад.
- Не втечеш від мене, - пригрозив бос, окреслюючи мої губи. - Досить, Ель, набігалися вже. Можеш тільки полетіти, і то зі мною разом.
- У сенсі?
Костя немов фокусник дістав із кишені два квитки на літак до Києва.
- Якщо хочеш - полетимо. Встигнемо зіграти роль Святого Миколая і Снігуроньки на корпоративі тридцятого і відзначити Новий Рік удвох. Тільки ти і я. Якщо ні, будемо тут в Іспанії, з твоєю родиною. Що скажеш?
Я простягнула руку і подивилася квитки.
- Рейс через п'ять годин? 
- Так, - усміхнувся бос, уже знаючи, що я виберу.
- Тоді летимо, але спершу родинна вечеря. 
До моїх родичів ми вийшли, тримаючись за руки. Тадео був першим, хто потиснув руку Кості. Він же щиро посміхнувся йому. Мама теж виглядала задоволеною, її погляд так і променився. Джон зберігав нейтралітет, але мав стриманий вигляд. 
Хоч чоловік мене не виховував і навіть не жив зі мною однією сім'єю, він завжди говорив, що я його дочка, і він несе за мене відповідальність. Раніше я не надавала цим словам значення, а сьогодні побачила, що слова і вчинки в іспанця не розходяться. 
Мені навіть стало приємно, у грудях защеміло від батьківської турботи. Напевно, вперше в житті я відчула, як це.
Хлопці притихли, розглядаючи нові іграшки, і розмова за столом стала тихою і неспішною.
Костя якось швидко влився в компанію. Нікого не бентежило, що ми говорили сумішшю трьох мов: іспанською, англійською та українською. Усім було весело і добре. Ми відверто сказали, що сьогодні відлітаємо. Мама трохи засмутилася, але поставилася з розумінням. Усе було добре до того моменту, поки Костя не проговорився, що він мій бос.
Джон напружився, а мама і зовсім заявила:
- Ель, ти що? Хіба нічому тебе мій приклад не навчив?
- Мам, - благала я, і вона змилостивилася:
- Гаразд, чого це я. Видно, що Костя приємний чоловік, а боси ж теж люди. Головне, що не мільйонер.
- Не мільйонер? - перепитав Костя.
Мама у відповідь махнула рукою:
- Гроші та влада вбивають людяність. Та й вітряні такі чоловіки. Навіщо будувати стосунки, намагатися налагоджувати контакти, шукати компроміси, якщо можна клацнути пальцями і змінити дівчину? 
- Здається мені, що ви маєте на увазі конкретного чоловіка...
- Нам пора! - я схопилася з-за столу і потягнула Лісоруба за собою.
- Допоможеш мені зібрати валізу!
Збирати, власне, було нічого, а її й не розбирала, боячись витівок хлопчиків. Але дещо скласти все ж треба.
- Тобі знайоме слово «тактовність»? - шипіла я, коли ми піднімалися сходами на другий поверх.
- А вам із мамою «толерантність»? Що за дискримінація?
- У нас є на це причини.
- Які?
- Такі!
- Не розповіси?
- Точно не сьогодні.
Я втомилася плюхнулася на ліжко, Костя сів поруч.
- Я думав це твої таргани, а виявляється вони передані у спадок.
Мій важкий погляд його не зупинив:
- Ну, нічого. Усе можна виправити. Ось подивишся!
І посміхнувся так задоволено, немов уже винайшов програму реабілітації або план дій.
От як на нього гніватися?
- Так, ти приїхав сюди красти Снігуроньку.
- Так.
- Так кради!
- А валіза?
Одну хвилину. Я дістала з шафи кілька речей і закинула їх. Зі столика підхопила косметичку з гребінцем і поклала їх у сумку. Там же знайшла документи. Отже, все на місці!
- Готова!
- Чудово!
Костя забрав у мене валізу, а мені запропонував лікоть.
Попрощалися ми швидко, з усіма міцно обійнялися, а бос на прощання ще сказав, що не всі подарунки встиг роздати. Альберто, Армандо й Антоніо миттю втекли назад, до ялинки, там, де ми залишили червоний мішок.
- Будемо раді вас бачити. Приїжджайте, як зможете.
Обіцяти ми нічого не стали, але за запрошення подякували. І лише дорогою в аеропорт Костя завів розмову:
- У тебе гарна сім'я.
- Дякую.
- І цей Джон. Він же другий чоловік твоєї матері? 
- Перший.
- А твій батько...
- Не жив із нами і закінчимо цю розмову.
Найменше мені хотілося зараз згадувати пана Кримова, а разом із ним і те, з чого почалося наше з Костею знайомство.
- Гаразд, отже нескладно здогадатися, що він був начальником твоєї мами. І сильно образив вас обох, але я...
- Що ти? Хочеш сказати, що ти не такий? Можливо, ти ставишся до мене серйозно? Хочеш створити сім'ю, привести в цей світ дітей, стати зразковим сім'янином? Ти? Мажор Тан?
- Я вже давно не він.
- Та ну? Зараз ти думаєш, що світ крутиться не навколо тебе? Давай дивитися правді в очі! Ти живеш у тій самій квартирі, їздиш на тій самій машині, так і продовжуєш прогинати всіх під себе, тільки тепер серйозніше ставишся до роботи і не ходиш по клубах.
- Таким ти мене, виходить, бачиш? І чому тоді поїхала зі мною? Тебе влаштовують несерйозні стосунки?
- Так, я ясно дивлюся на речі і не чекаю від тебе більшого, ніж ти здатен запропонувати.
- Секс без зобов'язань?
- Саме він!
- Чудово!
- Чудово!
- Вибачте, ми вже приїхали, - втрутився в наш діалог таксист і мені стало соромно за себе. 
Яка ж я все-таки нестримана! Але ж він перший почав. Я ж просила полишити цю тему...