Розділ 46

Дроворуб
Чи то зірки зійшлися, чи то злість моя додала мені сил, але всі справи якось швидко налагодилися. Ми отримали всі дозволи, вирубка лісу продовжилася, перша партія дерева пішла, фабрика знову запрацювала і я міг летіти додому, до Києва.
До Нового Року залишалося три дні, і я із сумом і жалем розумів, що святкувати мені свято вдома, з батьками. Мама, напевно, знову заведе розмови про одруження, онуків і побажання прозвучать відповідні. Добре, якщо «випадково» не запросить кілька кандидаток на роль моєї нареченої.
Тридцятого буде корпоратив і я замість тата виконуватиму роль Святого Миколая - роздаватиму співробітникам подарунки. Традиція, в цілому, чудова, але без Елі йти на свято не було бажання. Без неї все взагалі не так...
Я крутив у руках квиток в Україну і думав, а чи не зірватися мені в Іспанію? Не виженуть же боса дочки з дому? Немов відповідь на мої запитання прийшло смс від кароочки. Моя красуня в провокаційному халаті місила тісто і кокетливо цікавилася, чи люблю я тістечка. При цьому в розрізі халата було помітно стегна, а декольте оголювало майже все...
Що ж сама напросилася!
Адресу батьків Елі Ілля знайшов швидко, з квитками домовився секретар з нашої канадської філії, а ось костюм Святого Миколая і величезний червоний мішок я купив в аеропорту. Там же взяв і подарунки. Виявилося, в Елі скоро з'являться три брати. Я, не вагаючись, забрав усю полицю іграшок. Щось обов'язково сподобається.
Біля дверей будинку я опинився вчасно до вечері. Що ж, сподіваюся, мене не проженуть!
Вже давно я так не хвилювався. У мене навіть краплі поту виступили, коли я подзвонив і слухав звуки кроків. На порозі з'явилася тендітна, красива жінка з добрими карими очима і модним каре.
Вона поцікавилася іспанською хто я і що мені потрібно, я, розгубившись, відповів українською:
- Святой Миколай Костя. Я з подарунками і за Снігуронькою!
Жінка кілька секунд роздивлялася мене, а потім усміхнулася і ширше відчинила двері:
- Як цікаво, ласкаво просимо, Святий Миколай Костя.
У вітальні зібралося чимало людей, але свою кароочку я помітив одразу. Вона сиділа біля ялинки і розглядала іграшки. Мій погляд прикувався до неї намертво і прокинувся я лише тоді, коли мене оточили три хлопчаки, вимагаючи подарунки.
- Тато-Ноель! Тато-Ноель! - кричали вони, поки я розв'язував мішок.
- Спочатку вірш - потім подарунки, - суворо сказав чоловік на чолі столу. Я, якщо чесно, не зрозумів, кого він осмикнув - малечу чи мене.
Поки хлопчики скоромовкою розповідали мені вірші, я гадав, як мені заманити Елю на розмову.
Ця нахаба посміхалася, дивлячись на мене, і навіть не збиралася вийти з-за столу!
Не витягувати ж її силою? Ні. Та й навіщо, коли є хитрість.
Підморгнувши Елі, я, задіявши все своє знання іспанської, поскаржився хлопчикам, що тато-Ноель уже старенький і йому важко діставати подарунки. Тому йому потрібна помічниця, і їхня сестра Еля дуже підходить.
Посміхатися кароока перестала і вийти їй до мене довелося самій.
- Привіт, Снігуронько, - шепнув я дівчині, коли вона стала поруч.
- Ну, здрастуй, Дідусю.
- Діставай хлопцям подарунки, - кивнув я на мішок. - А потім поговоримо, як ти поводилася цього року і на який подарунок заслуговуєш.
Перемовлялися ми тихо, але Еліній мамі, вочевидь, не потрібно було слухати нічого, вона й так усе зрозуміла.
Тому що, коли хлопці побігли з коробками, розпаковувати подарунки, вона запросила мене до столу і розповіла, де я можу зняти костюм. Навіть Елю відправила мені допомагати. Свята жінка!