Частина 39

Еліна
На кілька нескінченних секунд я забула як дихати. Льоша так близько до мене ще ніколи не був. Я не хотіла його знати, не хотіла взагалі думати про нього, гнала геть думку, що в мене взагалі є брат! Рідна людина! І ось він сидить поруч, сміється, розповідає про весільну подорож і гладить руку своєї коханої дівчини. Маші.
У її бік мені соромно дивитися. Я все ще пам'ятаю її обличчя, коли вона побачила мене у квартирі Тана, і це її тихе, надломлене «йди геть».
Я обережно підняла погляд і побачила усміхнену Машу, яка мені підморгнула.
- Ви вже зробили замовлення?
- Так, - бос потягнувся і натиснув на кнопку на столі, викликаючи офіціанта. - Зараз додамо.
- Ми тут часто з татом сидимо. Дуже рекомендую качину грудку, фаршировану фуагрою та овочами.
- Пізно вже для м'яса, мені рибки хочеться...
- Стерлядь? - запропонував Льоша, переглядаючи меню. 
Спокійно так, упевнено, зовсім не так, як розмовляє наш батько.  Льошка взагалі на нього не схожий: ні зовні, ні за манерою поведінки. Так і не скажеш, що син негідника. 
Такий ввічливий і уважний до своєї дівчини... дружини. 
- Стейк лосося візьму, - визначилася Маша якраз перед приходом офіціанта.
Дозамовлення зробили швидко. 
- Місце дуже гарне тут, - протягнула Маша. - А ви знали, що тут колись давно жила сім'я аристократів, але коли справи в них стали не дуже, вони відкрили в цьому будинку аптеку, а на другому поверсі так і залишилася бібліотека. Відвідувачі могли нею користуватися, приходячи за покупками. Власне, ресторатор не став нічого змінювати, а вирішив підкреслити історію цього будинку інтер'єром. 
- Він зробив усе під старовину? - я озирнулася ще раз. - Чи тільки реставрував наявне?
- Реставрував. Дзеркала, ліпнина на стінах і стелях, решітки чавунного литва, мальовничі плафони, друкарська машинка з латинським шрифтом, бульйотка у вигляді паровоза, глобус, мікроскоп, телескоп - усе раніше належало колишнім господарям.
Розмови про інтер'єр виглядали дуже безпечно і я розслабилася. Нам принесли гарячі страви і розмова стала текти ще повільніше.
Фоном грала жива музика. Дівчата грали на струнних інструментах: арфі та скрипці. Мелодія надавала ще більшої чарівності цьому місцю, розкріпачуючи і налаштовуючи на приємний вечір.
Маша, виявилося, дуже цікавилася архітектурою, антикваріатом та мистецтвом загалом. Дівчина звернула нашу увагу, що стелі розписані сюжетами, які взяті з античної міфології. Я з легкістю вгадала Аполлона з його музами. Вродливий, потужний чоловік, в оточенні струнких і тонких, немов гілочки оливкового дерева дівчат. Трохи віддалік дві красуні-богині Афіна й Афродіта. Я милувалася, який ніжний і вразливий вигляд мала Леда з лебедем. Біле вино в келиху іскрилося при освітленні, я посміхалася і зовсім не очікувала запитання від Маші.
- А ви, виходить, разом досі? Хто б міг подумати, що ваші стосунки витримають стільки випробувань! Три роки, незважаючи на заслання Тана і всі ті неприємні моменти. Здивували...
Здавалося, світ змовк. Ні, звісно ж, це було не так: музика так само грала, офіціанти ходили залом, інші відвідувачі перемовлялися між собою, келихи стукали один об одного, але я нічого не чула. І дивилася не на Костю, а на брата. Льоша насупився і повільно, усвідомлюючи почуте, вимовив:
- Так це означає ти...
- Вибачте!
Я вискочила з-за столу і побігла геть. Боляче, як же боляче... На ходу одягаючись, я чула кроки позаду. Тільки Лісоруба мені зараз і не вистачало! Не хочу з ним розмовляти, пояснювати! Можна подумати він ангел і нічого поганого в житті не робив? Упевнена, що на його рахунку набагато більше гріхів.  Тільки нагнав мене не він, а Льоша:
- Стій, дурна. Куди ти?!
Чоловік схопив мене за лікоть:
- Почекай, сестричко. Давай поговоримо...