Розділ 37

Виявляється, працювати без секретаря жахливо: телефон розривається, біля принтера вже зібралася стопка роздрукованого, нагадати про зустрічі немає кому, а ти нічого не встигаєш і мрієш про чашку кави, як про святий Грааль!
Спокуса покликати когось на допомогу була великою, але кого? Нещодавно найняті працівники ще не пройшли перевірку Іллі, і підпускати їх до свого розкладу, документації я просто не можу. Із перевірених співробітників були Аліна та Еля. 
Бачити кароочку поруч я б не відмовився, але Григор'єв усе ще не повернувся на роботу, тож увесь відділ на ній. Аліну кликати не було бажання. Я чудово зрозумів, що ця красуня націлилася на мене, і з Еліною у неї зараз холодна війна. Мені тепер ревнощі кароглазки ні до чого. 
Тож доведеться, мабуть, самому якось приловчитися. Зате ввечері на мене чекає нагорода - вечеря.
До речі, про вечерю! Потрібно замовити столик, і це, мабуть, теж доведеться робити самому.
Обід я пропустив, на зустрічі не запізнився, з документами майже розібрався і навіть зарезервував нам з Елею містечко в новомодному ресторані. Шкода, відгуки прочитати про нього не встиг, але якщо судити з фото - місце непогане, зі своєю атмосферою і «фішкою».
Єдиний мінус усього перерахованого вище - що за Елею я «заїхав» ногами. Кароглазка працювала, як і я, не відриваючи очей від монітора. Вона навіть не відразу зрозуміла, що я увійшов до її кабінету.
Тільки коли я постукав кісточками пальців по лутці дверей, Еля перестала робити якісь позначки на стікерах і обвішувати ними монітор.
- Привіт. Ти як? Готова до побачення?
- Вечері, - поправила мене вередунка, вказуючи в мій бік ручкою. - І ні, не готова. Дай мені п'ятнадцять хвилин.
Я зітхнув, але погодився. Не півгодини, і то добре. 
Еля вийшла до мене в чорній сукні з розкішним розрізом, який демонстрував струнку жіночу ніжку. Тканина облягала всі вигини фігури і хотілося мені вже зовсім не романтики, а пристрасної ночі.
- В очі! Дивись в очі! - кричала підсвідомість. 
Якби вона могла, то й стусана мені б відважила. Це треба ж так жадібно пожирати очима кароочку!
- Маєш просто неймовірний вигляд.
Еля посміхнулася:
- Ти теж нічого. Які плани на вечерю? Куди везеш мене?
- У ресторан, звісно ж. Була вже в « Pushkin»?
Еля відповіла не відразу, і мене це насторожило:
- Не сподобалося там? Хочеш, давай скасуємо все?
- Ні, все добре. Пішли.
Але добре не було. Еля весь вечір була затиснутою і мовчазною. Навіть трохи відчуженою, тому розмова не клеїлася. Не рятували цей вечір ні жива музика, ні смачна їжа, ні вишукане вино, ні романтична атмосфера місця.
- Ель, може покатаємося містом, послухаємо радіо?
- І ти завезеш мене у свій барліг Тана-мажора?
- Я давно вже не він.
- Виріс?
- Саме так.
- Але смаки залишилися тими самими.
- Я більше не тусуюся по клубах і барах, не знімаю дівчат і не марную життя. У мене з'явилися плани і цілі на роки вперед.
- Ти маєш рацію, вибач.
- Ти сьогодні сама на себе не схожа. Втомилася?
- Ні, хіба що зовсім трохи. А ти? Як тобі без секретаря?
- Жахливо, весь день мріяв про каву і тебе.
Еля засміялася:
- Дай вгадаю! Щоб я принесла тобі в кабінет чашечку еспресо?
- Американо з молоком. Можна капучино. Якщо зовсім погано, то й лате. Я не вибагливий.
- Це я вже помітила. А ще ти цілеспрямований.
Мені подобалося, як дівчина замінила слово «нахабний» і те, що вона нарешті почала посміхатися.
А потім усе закінчилося так і не розпочавшись. До нашого столика підійшли Маша й Олексій. От чорт!