Розділ 32

Еля
Ілля виявився не лише галантним шанувальником, а й прихильником сюрпризів. Сьогодні вранці біля під'їзду він зустрів мене з кружкою смачного лате і найніжнішим круасаном. 
Я зранку отримала від нього ударну дозу компліментів! А потім весь гарний настрій зійшов нанівець. Аліна.
Останнім часом вона на мене коршуном дивилася і ігнорувала нашу з дівчатами компанію. Але не сьогодні...
Моє пальто і піджак були розстебнуті, шарф висів на шиї, а ось блуза залишилася беззахисною, чим і скористалася колишня приятелька.
На білосніжній тканині миттєво розповзлася коричнева пляма по грудях і вниз.
- Ой! - вигукнула Аліна, - яка я незручна! 
- Хоча тобі ж не звикати, - тихо додала дівчина, сяючи задоволеною посмішкою.
Я не зрозуміла, на що вона натякає, тому просто притягнула негідницю за зап'ястя до себе:
- Послухай сюди. Я зараз зроблю вигляд, що повірила в твою криворукість, але ще один подібний фортель, і я повністю виправдаю звання стерви. Ти мене зрозуміла?
- Зрозуміла, - хмикнула Аліна і почала розтирати зап'ястя.
- От і добре!
З ображеною дівчиною я розібралася, але що робити з блузкою?
Запасної у мене в офісі не було. У шафі валялася сумка з формою для стрип-пластики. Коротенькі шорти і топ.  Хай йому грець...
Варто було трохи заспокоїтися й подумки прикинути, скільки часу кур'єр везтиме мені нову кофту, як мій мобільний заспівав на весь ліфт.
- Так, Лід.
- Лісоруб викликає до себе.
Чудово! 
- Буду хвилин за десять.
Гаразд, одягну топ, застебну піджак. Головне - тримати спину рівно і не нахилятися.
Відтягуючи від тіла мокру тканину, я йшла до свого кабінету. Щастя було так близько...
- Еліна! - двері Григор'єва відчинилися і на мене мало не вивалився Степан Федорович. - Ви бачили Ніночку?
- Ще ні. 
Я сподівалася, що на цьому розмова закінчиться, але начальник був в ударі.
- Елю, мені потрібна твоя допомога.
Мені б хто допоміг! Наприклад, чисту блузку приніс.
- Вибачте, Степане Федоровичу, але мені потрібно привести себе до ладу.
- Усього хвилина. Скажіть, якщо я куплю квитки на Бора-Бора, Ніна зі мною поїде?
Я зітхнула, подумки клянучи себе за довгий язик і втручання в чужі життя.
- Думаю, це залежить виключно від самої Ніни. Вам потрібно поговорити з нею.
- Може, варто обрати Париж? Він більш романтичний...
- Думаю, ще багато що залежить від самопочуття Ніни. Не всім вагітним дозволяють подорожувати літаком. Я не дуже компетентна в цьому питанні, але чула, що такі навантаження небезпечні.
- Дякую, Елю! Отже, мені потрібне ідеальне побачення в Києві! Ти мені дуже допомогла.
Григор'єв зник, немов його тут і не було. Рішучість шефа лякала. 
Телефон знову задзвонив:
- Так, Лід, я...
- Бос рве і метає. Знову тебе кликав! Давай швидше, Ель!
- Біжу вже.
Та що за день? А як добре все починалося! 
У кабінет я влетіла. Швидко скинувши верхній одяг у шафу, я почала шукати сумку. Ну, де ж вона? Втрата знайшлася де я й не гадала, між шафою і стіною, закрита шторою. Навіщо я її туди запхала? 
Топ виявився на самому дні сумки. Я ще раз із жалем оглянула свою блузку. Пляма вийшла знатна. Якщо хімчистка не допоможе, я з Аліни вимагатиму компенсацію. Мереживний білий бюстгальтер теж став жертвою кави. Добре, що топ спортивний і одноколірний.
Не встигла я потішитися, як двері відчинилися і на порозі застиг Лісоруб.
- Вас стукати не вчили? - прикриваючи груди, поцікавилася в боса, який нахабно посміхався і дивився на мене.
- Та що я там не бачив? - поцікавився він, проходячи всередину і щільно зачиняючи за собою двері, а потім ще замикаючи її на замок.