Розділ 29

За тиждень синяк зійшов. Я встиг не тільки гарний подарунок знайти, а й новий костюм купити. На мене чекав відповідальний захід, тому облажатися ніяк не можна. Рем, скриплячи зубами, погодився на мою присутність на урочистості, але я знав напевно: один хибний рух, і крихкий лад між нашими сім'ями зруйнується.
Колишній друг насилу повірив в існування іншої жінки в моєму житті. Я навіть дозволив йому поржати і сказати своє коронне:
- Ти кохати, Тан, не вмієш. Тільки процес у горизонтальному положенні опанував.
У чомусь він мав рацію. До кароочки так воно все і відбувалося, а ось ця норовлива дівчина зачарувала, зламала в мені щось. 
Вочевидь, моя похмура морда справила на Рема враження. Сміятися він перестав і розгублено поцікавився:
- Що, дійсно? Ну ти вляпався...
Якби друг тільки знав, наскільки. Соромно зізнатися, але я змусив безпечників поставити камери в Елі в кабінеті, а сам, немов сопливе хлопчисько, сидів і дивився на неї через экран телефону. Милувався, перевіряв, як у неї справи, як самопочуття, чи тепло вона одягнена, чи як зазвичай... 
Я навіть посилав до неї Ілюху з чаєм і піцою, коли вона засиджувалася допізна. Думав, приберу її з очей і працюватиму нормально. Як би не так! Без Елі в кабінеті стало незатишно і якось незручно, чи що. Я злився, нервував, не міг знайти потрібні документи, навіть якщо вони були на видноті. А ще постійно прагнув перевірити, як у неї справи. Ні, все-таки спокійніше працювалося, коли вона була під боком, але повернути все назад вже не міг.
По-перше, Григор'єв не впорався зі своєю роботою. По-друге, Ніночка, навпаки, спрацьовувала на всі сто!
Я поліпшив краватку, підхопив букет троянд, узяв у руку подарунок і попрямував до особняка Кримових.
Пару молодят не помітити було неможливо. Маша в білосніжній сукні з пишною спідницею, діадемою у волоссі і щасливою посмішкою на губах. Поруч із нею стояв наречений. Високий, середньої комплекції хлопець, мій ровесник на вигляд. Не качок, навпаки, інтелектуал: костюм сидів на ньому ідеально і було видно, що хлопець із них не видирається, темне волосся зачесане назад, відкривало широке чоло і демонструвало правильні риси обличчя. А ось погляд вправно ховали окуляри в тонкій металевій оправі. Треба ж. З його-то грошима і не зробити операцію з відновлення зору або хоча б носити лінзи замість окулярів...
Коли ми з ним зустрілися віч-на-віч і потиснули один одному руку і я раптово відчув симпатію до цього Олексія. Він мені когось нагадував. Я все не міг зрозуміти, кого, але посміхався я йому цілком відверто і щастя їм із Машкою бажав від щирого серця.
Тим паче, Малятко вся світилася від задоволення. Немов лампочка на двісті вольт. Рем поруч із нею теж такий задоволений ходив колами, ніби це все його заслуга. Довелося прикрити сміх за кашлем.
- Подавився? - батько дбайливо вдарив по спині.
- Дякую. Є, до речі, хвилинка?
Тато скривився:
- А справи до завтра не почекають?
- Я тиждень із тобою зустрітися не в змозі...
- От приїхав би ввечері додому, - тут же дорікнув мені батько.
А мені ось і одного разу позаочі вистачило.
- Тату, я, що, самогубець на твою думку? Мама ж одразу заведе свою улюблену пісню про онуків, почне перебирати всіх незаміжніх дочок подруг. 
- Не стогни. Сам винен. Машку проґавив - ось тепер мусиш терпіти матір, - відрізав батько, а потім із задоволеною посмішкою додав: - Або одружуйся.
Я скривився. Не тягнуло мене до дітей, не ладен я ще будувати дім, садити дерево і ростити сина. От спокусити одну вередливу кароочку - дуже навіть, не випускати її з ліжка, насолоджуючись близькістю одне одного - ще й як, а шлюб доброю справою не назвуть.
- Ти чого посміхаєшся так задоволено? Хтось на думці є? Матері можна припиняти пошукові заходи?
Дуже хотілося останнього, але тоді треба когось познайомити з батьками. А в ігри «наречена по вихідних» я не граю. Брехати рідним у такому не стану, краще вже терпіти мамині розмови про те, що мені час стати розсудливим.
- Є проект століття, решта - неважливо. Я днями підписав контракт із «Макс компані». Кілька проектів на ексклюзивні меблі. Нові, сучасні, стильні. Таких наші конкуренти ще не роблять.
Я пишався своєю першою перемогою. Так, моя задумка не просто ожила, вона вже реалізовується. Зовсім скоро ми станемо першими на ринку в цій ніші, зробимо собі ім'я на новій концепції. Звісно, випуск меблів для середнього сегмента не залишимо, але зате я знав, який напрямок у компанії стане моїм. Особистим! Дід би пишався мною...
- Бо нове - це завжди ризик, Косте. Тільки такі гарячі, молоді рвуться підкорювати верхівки, а ті, хто в бізнесі давно, оберігають свої активи.
Я хотів продовжити розмову, але тато вже кивнув комусь за моєю спиною і одразу ж пішов, ляснувши по плечу і кинувши наостанок «відпочивай».
Озирнувшись, зловив кілька десятків зацікавлених поглядів. Усе таки три роки відсутності, новий імідж - пліткаркам є, що обговорити.
- Так і хто вона? - запитав Рем, щойно підійшов. - Розповідай, не томи вже. Я її знаю? Вона десь тут?
 

Друг став поруч і почав оглядати дівчат. 
- Он та блондинка?  Хоча ні, тобі ж більше брюнетки подобалися раніше...
- Її тут немає.
- Як так? Не зрозумів, ховаєш, чи що?
- Ховаю.
Рем заіржав. 
- Тан-власник - це щось нове. Тримайся, бро! - ляснув по плечу і пішов до інших гостей.
Але нудьгувати мені не довелося. Мене одразу ж оточили три незаміжні подруги Малої. Півгодини я терпів і намагався бути ввічливим, вихованим і дорослим чоловіком, а потім побачив нареченого і помчав до нього, як до єдиної найдорожчої людини на світі.
- Рятуй.
Олексій усміхнувся і тут же відвів убік від дівчат, які не полишали нас поглядом.
- Будеш винен. До речі, батько хотів із тобою познайомитися. Ходімо.
Із Кримовим я знайомитися не особливо-то горів бажанням, але краще він, ніж ті три сирени.
Кирило Олегович дивився на мене пильно, але доброзичливо. Посміхався навіть, примружуючись. Я напружився. Може, хоче в нас замовити проєкт для своєї компанії? 
Після стандартних реверансів і нічого не значущих фраз ми з ним залишилися наодинці. 
- Такий помітний хлопець і один прийшов на свято. Може, все ще за нашою Марією сумуєш?
Ось що, виходить, турбує чоловіка. Я заспокоївся і відверто відповів:
- Ні, це були фіктивні заручини. Ми ніколи не були парою.
- Знаю. 
Чоловік усміхнувся, побачивши моє збентеження. 
- Мені стало відомо, що ти маєш прихильність до моєї доньки, але, мабуть, я помилився, якщо вона не з тобою.
У Кримова є дочка? У будь-якому разі, я її не знаю. Напевно, це як зазвичай мати «промацувала ґрунт».
- Можете не сумніватися, Кириле Олеговичу, вашій доньці нічого не загрожує. Я її навіть не знаю.
Кримов засміявся і кілька разів відчутно поплескав мене по плечу. Потім утер незриму сльозу і посміхнувся:
- Не знаєш, кажеш? Ну, успіхів тобі, Косте. 
Зробив кілька кроків назад, а потім дуже серйозно додав:
- Але якщо раптом дізнаєшся і образиш, пам'ятай: бути моїм ворогом небезпечно.
Чоловік пішов, а я потер плече. Скільки разів за вечір у нього били? Не здивуюся, якщо завтра виявлю там синяк. Думаю, знайомство з донькою Кримова загрожує куди більшим - треба дізнатися, хто вона така й обходити по дузі.
Повз пробігав Рем. На ловця і звір біжить. Я подумки потер руки і перегородив другу шлях:
- Слухай, а ти можеш показати мені, хто тут сестра нареченого?
- У Льошки є сестра? Перший раз чую. Ти напевно щось наплутав...
- Напевно. Вибач.
- Не хочеш приєднатися до нас? Там така запальна брюнетка нудьгує на самоті.
- Ні, дякую. Мені вже час. Завтра зранку важлива зустріч.
Дорога додому була довгою, а з голови все не йшло попередження Кримова. Скоріше за все, його дочка не спілкується з братом, тому той нічого і не розповів про неї. Напевно, вони рідні тільки по батькові, а отже, і прізвища різні. 
Ледве встиг загальмувати, щоб не виїхати на червоний. Так, до біса, і Кримова, і його родичів. У будь-якому разі, види я маю тільки на одну жінку і до цій родині вона не має жодного стосунку. У цьому я впевнений.
Ех, Елько, як же мені всі свої плани на тебе реалізувати? Забути ж тебе, моя норовлива дівчинко, не виходить, що не роби!