Розділ 26

Я доросла, самодостатня, майже адекватна (потрібно дивитися правді в очі) жінка! Я впораюся. Мені лише потрібно викинути Лісоруба з голови. Тільки робота і нічого більше! Не важливо, що він Тан і що три роки тому він став моїм першим чоловіком. Байдуже, що мене тягне до нього, і я себе мало не за волосся тягнула геть із його оселі.
Ні, ні і ні! Він зовсім не той, хто мені потрібен, та й я - не для нього. 
Боже! - я опустила обличчя в руки. От як же це все так сталося?
Ще це тіло, що видає! Я завжди думала, що вища за це і насміхалася, коли чула «я просто не змогла встояти». Угу, саме так мені сказала Ніночка, коли розмова зайшла про роман із Григор'євим. Подруга ридала в мене на плечі, киваючи, погоджуючись з усіма доводами.
Так, одружений чоловік - це неприємності. Коханець-бос - уже негаразди в кубі, а вагітність від Григор'єва - це і зовсім план саморуйнування.
Ні, так-то він мужик непоганий, але що він може дати Ніночці і малюкові? Спокій, стабільність, підтримку, турботу? Маю сумніви. Швидше за все істеричку-дружину з чварами, купу нервів, сміх і плітки за спіною, тавро «коханка», а після ще й долю матері-одиначки. А малюкові... Я сама була таким самим плодом пристрасті нудьгуючого боса у відрядженні й наївної дурненької перекладачки.
Ніночка дуже була схожа на мою маму. Така ж вразлива, довірлива, абсолютно не жвава і не амбітна, не здатна постояти за себе. Загалом, якщо ти, Еля, забула, чому дала собі обіцянку не спати з начальством, то ось випадок Ніночки наочно нагадує!
Ніякого Лісоруба! А почуття? Їх я зможу тримати під контролем. Саме з таким бойовим настроєм я і йшла на роботу в понеділок. 
Офіс зустрів мене тишею. Ліди на робочому місці не виявилося, боса теж. Я напружилася. Може сьогодні запланована зустріч із ранку десь, а я забула? У блокноті нічого не знайшлося, у робочому графіку на комп'ютері теж. Час минав, але ні бос, ні Ліда так і не з'явилися.
Я виконувала свою роботу і нервувала. О десятій не витримала і зателефонувала Ліді, але вона мене скинула.
До дванадцятої я згризла всі олівці й розібрала всі поточні справи. 
Під час обідньої перерви мені шматок у горло не ліз. Ліда не відповіла на жодне моє смс-повідомлення, в офіс так ніхто і не приїхав. Зате я зустріла Григор'єва. Чоловік зазвичай обідав у дорогих закладах, але сьогодні він сидів у кав'ярні біля офісу і не зводив очей із Ніночки. Вона, до речі, в його бік не дивилася.
- Нін, - покликала я подругу. - У тебе все добре?
- Ага, - кивнула вона, посипаючи яблука в клярі корицею. - Завтра йду на УЗД. 
- Дізнаєшся стать малюка? - зацікавилася я.
- Можливо, - знизала дівчина плечима і вмочила яблуко в морозиво.
- А батька береш із собою? - я кивнула в бік колишнього начальства. Григор'єв одразу ж підібрався і зосередився на Ніні.
- Думаєш, треба? Адже ти сама мені розповідала, що потрібно тверезо дивитися на реальність. Що швидше я зрозумію, що мені нема на кого розраховувати, то краще підготуюся до життя матері-одиначки.
Я зніяковіла. Щось подібне напевно я сказала, але чи мала я право на це?
- Нін, мій досвід може бути...
- Знаю, але ризикувати своєю дитиною не буду. Ти дуже добре протверезила мене. Я вдячна тобі, справді. Дякую, Ель.
Думала, цей день буде паршивим, але не знала, що настільки. Зараз я почувалася тією самою стервою з усіх серіалів, яка образила головну героїню.
От же ж...
- Нін ...
- Ель, я все вирішила для себе. Моя дитина заслуговує зростати в повній сім'ї з реальним татом, а не його тінню. Ти все вірно сказала. Григор'єв просто шукав розвагу на стороні, від своєї дружини, її істерик, і навряд чи відчуває до мене глибокі почуття.
- Але це не точно! Чомусь же він сидить сьогодні тут і дивиться на тебе?
Якби ще хоч хтось мені пару тижнів сказав, що я запишуся в адвокати до самого Григор'єва, я б розсміялася. Тільки зараз мені не до жартів. Хто мене взагалі тягнув за язик? Навіщо я тільки влізла?
Ситуація з Ніною дуже схожа на мою власну, і я прийняла її близько до серця, тому на емоціях сказала зайвого.  Надто часто мене так заносить останнім часом. 
- Чесно? Навіть думати не хочу. Він чоловік дорослий, нехай сам за себе думає, а мені тепер є про кого піклуватися.
І її долонька лягла на живіт, що трохи округлився.
- Так і думала, що ти будеш тут! - на сусідній стілець плюхнулася Ліда. Щоки червоні, усмішка задоволена, хіба що руки не потирає.
- Ну! Запитай мене, де я була?