Розділ 21

Підскочивши на ноги, я схопила сумку і майже помчала в напрямку виходу, коли мій лікоть міцно стиснула Кріс.
- Так, Ель, а ну дихай. Дивись на мене і дихай.
З кожним новим подихом я все скоріше приходила до тями. Ось що мені сказати босові? Як пояснити свою обізнаність щодо особистого життя його Малої? А планів пана Кримова? Розповісти, що я позашлюбна донька мільйонера?
Сміх застряг у горлі. Перед очима промайнуло моє дитинство. Ні, не злиденне, мама дуже старанно працювала на двох роботах, щоб я ні в чому не мала нужди. Тільки мені було складно навіть попросити її купити ляльку Барбі, знаючи, як довго вона збирала мені на звичайного пупса. І про модні джинси зі стразиками я теж мовчала. Майже всі однокласники їздили на канікулах в екскурсії по інших містах, але мама про це навіть не здогадувалася. 
А коли сталося лихо і знадобилися гроші на операцію, мені довелося мало не на колінах вимолювати в цього козла суму, яку він витрачає за одні вихідні.
Як же я ненавиджу цих мільйонерів! І Тана теж ненавиділа. Спочатку. Він дивився на мене, як на шматок м'яса, як на новий лот у магазині. Усі його підкати були такими банальними, що я ледве стримувалася, щоб не фиркнути. Заради мами, я дуже старалася і підігравала йому. Мені зовсім не хотілося йти до кінця. Я так сподівалася, що нас «спіймають» на найцікавішому моменті, але реальність виявилася жорстокою. 
А потім... Що довше ми з ним спілкувалися, що сильніше він розкривався, то швидше танула ненависть і на зміну їй приходило щось інше. Можливо, симпатія? 
Коли все закінчилося, я кусала губи до крові, щоб не плакати. Коли Кримов вручав мені гроші, мені стало настільки погано, що мене знудило. Просто там. На його шалено дорогі шкіряні дизайнерські туфлі. Сміх батька ще довго стояв у мене у вухах, як і тихе, але рішуче «йди геть» Марії, коли ми з нею зустрілися у квартирі Тана.
І ось зараз я на порозі відтворення такої ж події. Плани пана Кримова, Марія та її коханий чоловік. Нехай тепер інший, більш гідний і успішний, і я.
Щойно батько дізнається прізвище суперника - він знайде мене. Зараз я не потребую коштів і переконати мене допомагати йому буде важко, але всі ж продаються. Цей урок я засвоїла.
Упевнена, Кримов знайде, чим «притиснути» мене.
- Та на тобі обличчя немає! Ель, води може? - наді мною схилилася Кріс. Подруга була налякана і збита з пантелику моєю поведінкою.
Не звикла вона бачити завжди жваву подругу такою розгубленою і пригніченою.
- Так, води...
Кріс уже зробила кілька кроків, як я змінила думку:
- Ні, горілки!
- Що? - ахнула вона.
- Добре, текіли, але зараз!
Я гадала, подруга почне чинити опір або знаходити якісь відмазки, але замість цього вона кивнула:
- Добре.
Підхопивши наші речі, вона сама потягнула мене до виходу.
- Катю, я з клієнткою їду вибирати матеріал до сукні. Замовлення оформлю завтра. Ескіз уже намальований, якщо раптом запитає Марина.
- А...
- Усі замовлення, закріплені за мною, виконані й лежать на полиці роздачі. 
Кріс махнула в бік якихось стелажів і, швидко розпрощавшись з адміністратором, вийшла з ательє.
- Хто ти? Де моя слухняна розумниця-подружка?
- У неї вихідний! Ми їдемо до бару чи клубу або і туди і туди. Куди завгодно, аби ти прийшла до тями, Ель.
- Фараон. 
Мені подобався цей клуб. Він був пафосним, але затишним. У ньому панувала атмосфера гангстерів, сигар і кабаре. По середах дівчата танцювали канкан, а хлопці-стриптезери вельми еротичну чечтку. Я ніколи не підозрювала, що це можна поєднати і що це може мати такий сексуальний вигляд, але факт залишається фактом. Шкода, що сьогодні не середа.
Втім, через кілька коктейлів і годину на танцполі, мені було начхати на все! І на день тижня тим більше. Щоправда, занепокоєння про боса не зникло. Він дорослий чоловік із грошима і зв'язками. Чому я хвилююся? Відповідь була на поверхні - я захопилася ним. Поки що захопилася і з цим треба щось робити.
- Може мені звільнитися? - запитала я у Кріс і та поперхнулася мінеральною водою.
Пити алкоголь подруга відмовилася. Їй завтра о дев'ятій на роботу. Мені теж, але... начхати! До того ж, якщо я звільнюся, то можна взагалі відірватися!
- Точно! Це чудова ідея! - засміялася я і замовила ще два коктейлі, забувши, що п'ю я одна. 
Ну й добре, вони такі смачні й освіжаючі, що точно не зіпсуються.
- Ель, може не варто? Ну, що тут такого, закохалася в боса! З ким не буває?
- Зі мною, Кріс! Зі мною такого не було і не повинно було статися! Він же Лісоруб: без серця і душі. Знаєш, як він наших дівчат відшивав? Я навіть кілька разів замислювалася: чи не гей він? Краще б він ним був, ніж зустрічався з цією Кралею!
- Ель, - Кріс погладила мою руку. - Ти ж знаєш, що ти приголомшлива? Найкрасивіша, найрозумніша, найефектніша ...
- Припини, - я скривилася. - Вона колишня Тана.
Кріс єдина, хто знав правду про те, як я дістала гроші для операції. Для всіх інших вони надійшли до нас від однієї благодійної організації. Угу, «Кримов компані». Несвідомо скривилася, згадавши про біологічного родича. Зустрічатися з ним у мене немає жодного бажання.
 

 Після мого «підробітку» він намагався кілька разів зустрітися зі мною, але я щоразу відмовляла чоловікові. Нічого доброго від Кримова я не чекала, а поганого і без нього вистачало.
-  Почекай, та сама колишня?
- Так. Мені потрібно попередити боса!
Я потягнулася до телефону. Алкоголь уже давно закрутив голову і розігнав кров, душа вимагала поривів, а дупа - пригод!
- Ель, - Кріс схопила мене за руку. - Може анонімний лист підкинеш завтра на роботі, а?
Я насупилася. Це думка. Подруга, помітивши зміни в моєму настрої, поспішила в бар за міцною кавою.
Чи послухає Костянтин Веніамінович аноніма? Ні. Радше викине записку в сміття і забуде про неї.
Але якщо я сама розповім йому про все, то Кримов не зможе мене задіяти у своїй грі. Вирішено - ризикну!
Я швидко знайшла номер боса в телефонній книзі й зателефонувала, боячись передумати.
Кілька гудків, і ось він, оксамитовий голос, від якого натовпи мурашок пробігли по тілу. Я тільки наважилася скоромовкою випалити попередження, як біля столика з'явилася Кріс. Вона моментально зрозуміла, що відбувається, і спритно відібрала мій(!) мобільний. А потім і зовсім сама почала спілкуватися з Лісорубом. Мені й слова не дала промовити!
- Якого біса? - поцікавилася я, коли вона щось пообіцяла босові і скинула виклик.
- Він їде сюди, і в нас є щонайбільше година, щоб привести твої думки в нормальний стан, а не в желейну кашу!
Погляд Кріс палав вогнем. З такою подругою я сперечатися не наважилася. Руда відьма потягнула мене за руку в закриті віп-кімнати, на ходу замовивши нам туди каву.
Тільки через сорок хвилин і три чашки чорної кави без молока і цукру, я зрозуміла, наскільки вірно вона вчинила. 
- Дякую, - посміхнулася я.
- Подякуєш завтра, коли розкажеш, як усе пройшло.
- У сенсі?
- Думаю, я тут зайва.
Кріс обійняла мене, прошепотівши «ну, вдачі тобі, подруго» і втекла. Я лише встигла відповісти звичне «до біса» їй услід.
Здається, до цього дрібного рогатого капосника й летить усе моє впорядковане життя, ще з появи в офісі Лісоруба. І чому йому в Канаді не жилося?