Розділ 20

- Ну ось! Бачиш, що я тобі казала? Костянтин Веніамінович просто розділяє роботу й особисте!
Люда світилася від щастя, адже вона мала рацію, а мені хотілося вити на місяць. От ніколи за собою такого раніше не помічала. Слава Богу, замість місяця за вікном сяяло сонце.
Якось віджартувавшись у відповідь, я відправила Ліду до себе. Щоправда, не минуло й години, як дівчина знову зазирнула до мене:
- Телефонував шеф, сказав, що сьогодні його в офісі вже не буде. Я зустрічі скасувала. Ходімо в кафешку, а?
Отже, не прийде! Буде з цією Малою розважатися! Так, мені терміново потрібен шматок торта, а краще два і молочний коктейль... шоколадний. Ні! Полуничний або...
- Ходімо!
Піднявшись зі свого місця, я навіть не прибрала на столі, а ноутбук вимкнула найбільш варварським чином - натиснувши на круглу кнопку у верхній лівій стороні.
Мені навіть соромно за це не було! І за те, що до нас невдовзі приєднався Слава, - теж. Гаразд, мене це гризло, адже порушувати домовленості погано, але совість я спритно заткнула шматком лимонного пирога, а потім ще була піалочка тірамісу, два молочні коктейлі - і полуничний, і шоколадний. Подарунок від закладу, безе з чорниці, я не подужала. Власне, на ньому моя совість і прокинулася, тому я втекла з кав'ярні, залишивши Ліду і Славу наодинці. 
Вони мого відходу майже й не помітили, як і присутності за спільним столом. Ці двоє фліртували одне з одним і кидали такі погляди, що якби не тірамісу, я б пішла ще після лимонного пирога! Просто якщо пиріг можна загорнути в серветку і забрати з собою, то з десертом так не вчинити.
Та й цікаво було, хто ж із них є ініціатором руйнування дружніх стосунків. Це так і залишилося загадкою для мене, але я мала намір уже завтра влаштувати Ліді допит. А поки що йти назад до офісу зовсім не хотілося і ноги самі привели мене до ательє, в якому працювала Кріс.
У просторому приміщенні не було відвідувачок, одні майстрині. Вони злагоджено працювали і майже не перемовлялися між собою. До кінця робочого дня було ще кілька годин і я зрозуміла, що з цього серпентарію Кріс не витягнути. Навіть якщо я домовлюся з головною коброю цього закладу - господинею Мариною.
Нову дівчину адміністратора, яка з найширшою посмішкою на світі почала віщати, як вони раді бачити мене, я зупинила однією фразою:
- Я до свого майстра, на примірку!
Приміряти поки що не було чого, але мені раптом захотілося точно таку саму червону сукню, як у цієї Малої. Щоб їй гикалося!
Я навіть не розуміла, навіщо мені потрібен цей наряд. Носити його явно не стану, а ось мити підлогу... та ще й якщо бос прийде в гості! Так! Точно! Хоча б душу відведу і отруту зціджу.
- Привіт, сонце! Мені терміново потрібна червона сукня! - вигукнула я, поцілувавши подругу в щічку і тут же стерши слід від помади.
- Червона? Ти вирішила брати когось штурмом? Чи не нового боса?
Кріс розсміялася, а я почала описувати сукню, показуючи все на собі. Подруга дивилася на мене з лукавою посмішкою, а потім і зовсім відмахнулася:
 - Елько, це не твоє.
Ось так, одним махом, мене ще не спускали на землю. Тобто довгоногой блондинці дуже навіть можна, а мені, витонченій, розумній, чарівній, шалено сексуальній брюнетці - ні?
Обуренню не було меж!
- Ель, та воно буде на тобі червоною ганчіркою висіти. Тобі потрібно інше.
Кріс схопилася за олівець і почала щось малювати на аркуші.
- Кокетлива спідниця-сонце, обтислий верх і оголені плечі. Рукав невеликий зробимо ось так... до ліктя.
Я мимо волі зазирнула в її каракулі й задивилася. 
- Це що, виріз ззаду? - здивувалася я.
- Так! Зробимо атласну окантовку і невеликий пікантний ґудзик ззаду. 
- Ти найпідступніша з жінок! - захопилася я. - Кожен чоловік, помітивши її, тільки й думатиме, як би розстебнути ґудзик і пройтися пальцями по оголеній спині.
Подруга почервоніла. Тепер вона вся була одного кольору - і волосся, і щоки, навіть шия.
- Еля! - обурилася Кріс. - Я зовсім не про це думала, коли малювала фасон сукні.
- Та я знаю, - зітхнула, поглядаючи на це доросле, наївне дитя. Як вона взагалі досі такою залишилася? 
Адже її теж життя пошарпало. Сестра, яка забрала нареченого просто перед весіллям, та ще й встигла завагітніти від цього чортового Казанови. Будь-яка б скинула рожеві окуляри і дивилася б на життя зі здоровою часткою скепсису. Будь-хто, але не моя Кріс. 
- А суперницю до нігтя притиснеш якось інакше. Не мордуючи при цьому смак своєї єдиної найкращої подруги!
Ця руда негідниця вже зафарбовувала ескіз чорним кольором.
А мене раптом встромила думка... суперниця... Ось чому мені здалася знайомою ця Мала!
Пальці рук трусилися, але я вбивала в пошуку ім'я брата. Так, ось вона, Марія Бистрякова, єдина дочка Георгія Бистрякова, власника тв-каналу «ЄТВ».
Колись ми з нею вже зустрічалися. Щоправда, тоді на мені були лише короткі джинсові шорти і сорочка Тана, а не строгий діловий костюм. Сьогодні мої неслухняні пасма сховалися в тугому пучку, а не стирчали на всі боки. Чи впізнала вона мене? Чи згадала?
Не має значення. Я сховала обличчя в долонях, намагаючись вгамувати внутрішнє тремтіння. Пан Кримов не зупиниться. Йому потрібно породичатися з Бистряковим. Своїх мотивів біологічний батько і не приховував. Тоді, три роки тому, він із легкістю вивів із гри мажорчика Тана, сина якогось чергового новоявленого мільйонера. Костянтин більш сильний суперник, але і його цей заможний козел обіграє. Ця людина не знає слова «ні». 
Я повинна попередити боса!