Розділ 18

Я вмостилася за своїм робочим місцем і розмірковувала над питанням, чи є серце у боса, чи все ж таки прізвисько Лісоруб цілком виправдане?
Бідолашна Ніночка, ридаючи, відверто розповідала йому усе, а він дивився з кам'яним виразом обличчя на дівчину і, здається, нудьгував.
Чоловікові було геть не цікаві негаразди співробітниці. Так, у її сім'ї трапилося горе і терміново знадобилися гроші, але він все одно не бачив підстав для крадіжки.
- Чому ви не звернулися до банку?
- Я зверталася! - вигукнула дівчина, стискаючи свої руки. - Тільки в мене й так іпотека. Новий кредит ніхто не схотів надавати. Продати не було чого, - випереджаючи запитання начальства відповідала Ніна. - Позичити таку суму ні в кого. Я просто не могла стояти осторонь і дивитися, як помирає мій племінник! Адже він зовсім ще малий, у нього все життя попереду, і я ...
Ніна заридала ще сильніше. Її плечі затряслися. Я начхала на все. До біса! Нехай звільняє мене, якщо хоче. Вставши з-за столу і повністю ігноруючи начальство, я підійшла до подруги і обійняла її, втішаючи.
Вона навіть не уявляє, як я її розумію! Трохи більше трьох років тому я й сама опинилася в подібній історії. У мами знайшли рак. Слава Богу, на ранній стадії, але потрібна була дорога операція і терміново. Тоді, забувши почуття власної гідності, я прийшла до рідного батька і благала його про допомогу. Необхідна сума була для нього незначною, але він і пальцем не поворухнув, поки я не погодилася продати себе.
У всього є своя ціна. Я заплатила чимало заради здоров'я матері. Ніна поставила на кін своє майбутнє і свободу. Ми обидві не могли інакше, і якби знову опинилися в такій самій ситуації, вчинили б так само.
Тому що немає нічого дорожчого за життя рідних людей.
Тому що не змінити можна тільки смерть.
Тому що неможливо пробачити самому собі невикористаний шанс, який міг би врятувати.
Тільки босові цього не зрозуміти.
- Отже, за сорок тисяч доларів ви погодилися з пропозицією Антонова? Не побоялися, що служба власної безпеки виявить ваші правки?
- Я тоді про це навіть не думала. Мені було все рівно. Навіть якби наступного дня я опинилася у в'язниці. Єдине, про що я могла думати - це врятувати Михайлика.
- А зараз що змінилося? 
- Я... 
Ніна зам'ялася, закусила губу, а потім прикрила долонею живіт.
- О, боже! Ти вагітна! - здогадалася я.
- Так. 
Ніночка опустила погляд на свої руки.
- Я збирала весь цей час, хотіла повернути гроші. Ось.
Вона дістала з сумочки конверт.
- Тут тільки сім тисяч, але я віддам усе! 
Констант Веніамінович важко зітхнув і похитав головою:
- Заберіть, Ніно. Ви нічого мені не винні. Вважайте, на операцію вам виділила кошти фірма. Власне, так би й було, якби ви звернулися до профспілки. 
Ми обидві дивилися на чоловіка роззявивши роти. Хотілося вщипнути себе за руку. 
- Але мені потрібна ваша допомога. Я маю знати всіх, хто брав участь у махінаціях. Із фірми виведено майже чверть мільйона. Не думаю, що Антонов упорався самотужки.
- Голова відділу безпеки. Я чула, як Антонов уточнював у нього щось по телефону, і програміст Гриша. Він допомагав мені входити в запаролені відділи системи. 
Костянтин Веніамінович кивнув своїм думкам і відпустив Ніночку, попросивши нікому не говорити про те, що сталося, і, якщо вона ще щось згадає, телефонувати або йому, або мені.
Дівчина, подякувавши босові, майже пішла. Але, коли її долоня лягла на ручку дверей, несподівано обернулася і зізналася:
- Один пароль Гриша так і не зміг зламати. Мені довелося дізнатися його самій.
- Чий? - зацікавився Лісоруб.
- Степана Федоровича Григор'єва.
Мого колишнього начальника?  І як же вона дізналася його пароль? Мій погляд знову зачепився за живіт Ніночки. Цікаво, якщо я оголю її поперек, чи знайду я там те злощасне тату?
Наступні два тижні стали суцільним кошмаром. Уся компанія стояла на вухах. Ніхто нічого не розумів, і від цього зміни лякали ще сильніше. Голови відділу звільнялися. Тих, хто зробив вигляд, що не помітив дій Антонова, виявилося досить багато. Лісоруб не залишив нікого. Сказав, що зрадників за плечима не залишають, і я згодна з ним. Один раз відвернулися і другий зроблять так само. Лише питання терміну.
Тепер прізвисько Лісоруб міцно закріпилося за босом. Після стількох показових розправ навряд чи могло бути інакше. Дівчата вже не намагалася привабити мільйонера. Дедалі частіше під час обідніх перерв нам із Лідою співчували, а ми відмовчувалися.
Ліда продовжувала охороняти боса від жіночої уваги, як і обіцяла. На мої міркування, що нікого в нього немає, лише хитала головою і говорила:
- Ель, він просто розділяє роботу й особисте життя, як ти.
Останнє доповнення надовго вибивало ґрунт у мене з під ніг.
Бо розділяти з кожним днем виходило все гірше й гірше. Я вже не раз спіймала себе на тому, що сиджу за столом і роздивляюся боса. Що довше дивилася, то сильніше стискалося серце. Чоловік здавався мені таким близьким, рідним, давно знайомим. 
Дурна, яка ж я дурна! На одні й ті самі граблі знову і знову. Ну, Ель, зберися, викинь цього чоловіка з голови! Такої мантри вистачало не на довгий час.

Поза волею мене вабил бос.
- Еліно, у яких хмарах ви витаєте? Я вже двічі запитую вас про звіт!
Лісоруб похмуро дивився на мене, а мені все одно було його шкода. Втомлений, змучений. Адже я знаю, скільки він зараз працює! Мене відсилає додому, а сам ще кілька годин над паперами сидить.
- Вибачте. Ось він!
Наші пальці доторкнулися і по тілу пройшов струм. А ось Костянтин Веніамінович нічого й не помітив. Повернувся до свого столу і почав гортати файли.
Двері різко відчинилися і на порозі з'явилася красуня в червоному. Її білосніжне волосся великими хвилями гарно обрамляло досконале обличчя, а ідеальний макіяж робив дівчину чарівною.
- Костик! - вигукнула вона і зі щасливою посмішкою кинулася в обійми Лісоруба.
А він... підхопив красуню і закружляв.
- Мала. 
І так багато ніжності й любові прозвучало в цьому лагідному зверненні, що тисячі голок ревнощів встромилися в моє серце.
Я поквапилася відвести погляд на папери і зробити вигляд, що страшенно захоплена документами. Сама ж не могла прочитати жодного рядка - вони танцювали від непролитих сліз.
Підняла обличчя я лише, коли почула грюкіт дверей. Бос кинув усі справи і пішов із незнайомкою. Як він міг? Хто вона взагалі така? А як же я?