Розділ 15.2

Еліна

Не знаю, чи у всіх у житті таке трапляється, але в мене буває, коли ти твориш якусь дурницю, усвідомлюєш це, але зупинитися просто не в змозі. Усе, ти увійшов у кураж і «слабоумство і відвага» - наш девіз! 
Зараз, поспішаючи на роботу, я кляла себе за те, що влаштувала у вихідні. Дуже кортіло побитися головою об стіну, щоб сталося диво, і я забула про те, що трапилося. А ще краще побити так боса. Йому-то точнісінько пам'ятати нічого не треба!
Вихована частина мене була категорично проти йти на роботу. Ця культурна гадина підбивала залишитися вдома, піти на лікарняний, а краще у відпустку! Але найбільше їй подобався варіант зі звільненням і переїздом в іншу країну. Раціональна частина мене тягнула до ванної приводити себе до ладу і йти на роботу, нагадуючи про зарплату і кредит. Жіноче самолюбство, зачеплене босом, зараз відмовчувалося. Приймати рішення потрібно було швидше, а я все вагалася. А тоді вирішила: «Якого біса? Думаєш, я майже влаштувала стриптиз, а чоловік пройшов повз, наче не помітив цього!"
Взагалі-то, таке зі мною вперше. І в тому, що я так відкрито провокувала чоловіка, і в тому, що мені так зневажливо відмовили...
Ображене самолюбство ожило і зажадало реваншу! Ми просто зобов'язані закохати цього безсердечного лісоруба в себе!
Як же важко бути різнобічною особистістю! На роботу я йшла, гнівно сопучи і розмірковуючи над черговим планом. Як він взагалі міг так вчинити? Адже я вродлива! Варто мені стрельнути очима, і чоловіки зацікавлено ловитимуть мій погляд, сподіваючись на продовження.
Я тут же озирнулася і, вибравши собі жертву, пильно подивилася на нього, трохи нахиливши голову набік. Хлопець у діловому костюмі одразу ж підібрався і випрямив спину, на його губах розцвіла усмішка. Він навіть зробив крок уперед до мене, але я схаменулася і одразу ж перейшла дорогу. До офісу залишилося всього нічого. 
- Дівчино! - окликнув мене незнайомець, але я лише прискорила крок.
Ні-ні, ніяких знайомств. Я всього лише перевіряла свою супер-силу.
- Дівчино! - мене схопили за лікоть, зупиняючи. - Вибачте, - мене одразу ж відпустили. - Я просто злякався, що ви зникнете, як прекрасне марево.
Навпроти мене опинився той самий хлопець. Його волосся трохи розпорошилося, а в очах горів азарт. Зараз, коли він опинився так близько, я могла оцінити і широкий розворот плечей, і те, що чоловік вищий за мене на цілу голову, і парфум, від запаху якого вже паморочилося в голові.
Гарний, до біса гарний, але лише як об'ємна картинка, не більше. 
- Ви... 
- Еллі! - між нами з'явився бос і грізно заявив. - Запізнюєтеся?
Я не встигла й рота відкрити, як мене потягли за собою. Я навіть обернутися до незнайомця не встигла, бо Костянтин Валерійович одразу завалив мене лавиною запитань. Чи встигла я підготувати звіти по поїздці? Чи всі дані внесла? Чи готовий договір для партнерів, з якими ми зустрічалися в неділю? І чому на мені брючний костюм, а не спідниця з блузкою? На останнє запитання відповідь я шукала досить довго, тож бос наказав:
- Щоб більше жодних брюк, джинсів і штанів. Тільки спідниці та сукні. У вас дуже стрункі ноги. Мені вони подобаються.
Добре, що ми вже були в приймальні, і ніхто, крім Ліди, цієї заяви не почув. А я лише ковтнула, чітко розуміючи, коли він встиг роздивитися мої ноги... Який жах! Цікаво, які шанси, що бос забуде мою витівку в номері готелю?