19.1 Остання битва

Довкола Сержа згущувалась магія, обплітаючи його руки червоними іскристими зміями.

- Допоможіть, - попросив Себастьян і підхопив Лоріка під пахви. Дівчата взялись за ноги. Знепритомнілого відтягнули в кут, до дальньої стіни.

Мірайя обвела його півколом з макового порошку.

- Підпалюй, - кинула вона напарнику. Себ скривився, але все ж з його пальців зірвалось кілька іскор, які утворили, вже знайому Корі, стіну. – Це захистить його.

Себастьян дістав з-за поясу ще один кинджал, а револьвер заклав в кобуру. Мірайя витягла з піхов короткий меч, що відблискував у переплетінні червоного та зеленого вогню. Кора поклала руку на ніж, позичений в Мірайї, на цей раз зі згоди власниці, та затисла в долоні кілька бомб – Лорік сказав, що вони вибухнуть при зіткненні з перешкодою і маковий порох позбавить зору суперника на кілька секунд. Випробувати вона їх не встигла, тож хотілось вірити, що вони дійсно спрацюють.

- Краще тримайся позаду, крихітко. Зараз тут буде справжня бійка, - Себ оскалився, Кора і не думала сперечатись.

Вона бувала у перестрілках, погонях і навіть бійках із злочинцями смертного світу. Із перехожими, але ж ніяк не з магами. Не заважати – здавалось їй єдиною правильною дією.

- Готуйтесь, - раптом скомандувала Рейя, займаючи бойову позицію.

В замкнутому просторі по спині протягом пробіг страх. Він скупчився в руках Рубана червоним згустком стиснутого полум’я, що рвалось на волю, бажаючи випалити усе довкола. Застигла у часі мить вагання і монотонний голос Ніколо був перерваний потужним вибухом, що розтрощив напівпрозорий бар’єр, як ураганний вітер, що врізався у вітраж.

- Зараз! – крізь закладені вуха долинуло до Кори і двоє тіньових детективів ринулись в бій під уламками з іскор магії.

Кілька з них обпекли їй руки і підпалили жакет. Дівчина моментально скинула його на землю, залишившись у позиченій формі тіньовика.

- Негідники! – проревів Ніколо, увернувшись від меча Рейї, та кинджали Себастьяна розсікли йому рукава. Ритуальні свічки одномоментно спалахнули високим вогнем, заспокоїлись і почали гаснути по-колу. – Ні-і-і-і! – закричав чаклун. – Гаразд, я перетворю вас на ніщо, а тоді закінчу ритуал! – в його руці з’явився клинок і дзвін металу відлунням пройшовся під шкірою.

- Коро, - покликав Серж. Він стояв накарачках, ослабнувши, коли пустив усю свою енергію на руйнацію бар’єру, і протягував до неї руку.

Дівчина кинулась до нього, але гострі кігті і безжальні дзьоби змусили її відступити. Двоголовий ворон пильно стежив за нею, не підпускаючи до чаклуна. Він парив під стелею, каркаючи і невдоволено б’ючи крилами, готовий напасти.

- Рейя! – крикнув Чейз і Кора побачила, як детектива відкинуло до самого столу. Піднятись вона була не в змозі: очі заплющені, з кутика рота стекла цівка крові. – Мерзотник! – рявкнув Себ і з новою силою зробив випад, який Ніколо відбив вже не так легко. Тоді в хід пішов маковий порох.

- Дідько, - промимрила Кора. Червоні оченята пильно стежили за нею з висоти.

Та вона ризикнула. Зробила випад і ворон стрімголови рвонув вниз, цілячись прямо їй в шию. Але дівчина крутнулась, ніби танцюючи, і в наступну мить ворон виявився заблизько до землі. Кора запустила в нього макову бомбу, яка спрацювала і підпалила птаху. Тварина забилась в конвульсіях, голосно закричала і осіла смердючим недопалком, біля ніг дівчини.

Кора кинулась до Сержа. Міцно схопилась за його долоню, опустившись поруч.

- Дозволь взяти в тебе трохи енергії, - це не було запитанням, бо в той же момент дівчина відчула, ніби електричний розряд пущений по її венах.

- Ох, - Кора осіла на землю, від раптової слабкості, і широко відкритими очима спостерігала за боєм Себастьяна та Ніколо.

Тіньовий детектив був не просто вправним, але і сильним, вертким, пильним. Та Ніколо був підступним. Чаклун наносив випади у найнеочікуваніші місця, застосовував магію, щоб сплутати ноги чи засліпити. Та все ж Себастьяну вдалось дотягнутись кинджалом і ввіткнути його під ребра магу. Ніколо взревів від болю. Чейз відкотився назад.

- Загартована сталь з вкрапленнями нефриту, як тобі? – зверхньо пирхнув юнак, дивлячись, як опонент витягає із себе лезо. Кров пролилась на землю. Не синя чи фіолетова, звичайна – червона.

- Ти набрид мені, хлопчисько! – Ніколо скинув руки, та нічого не відбулось.

- Ха-ха, - почувся приглушений смішок біля Кори. Серж був не менш блідий ніж вона сама, перед очима починало мутніти. Одна його рука тримала долоню дівчини, інша покоїлась на землі, посилаючи червоних магічний змій в неї. – З цієї землі ти не прикличеш нікого.

- Ти! А-а-р-р-! – мов справжній звір загарчав чаклун. Уся його суть ніби підібралась, коли він ще раз змахнув руками, наче бажаючи обійняти повітря довкола себе, яке почало іскрити.

- От же..! – Рубан напружився, міцніше стиснув долоню Кори і вчепився пальцями в ґрунт. В кімнаті піднявся вітер, що закручувався довкола злодія, мов ураган.

- Серже! – до них підскочив Себастьян. – Припини! Ти вбиваєш її! – Кора плавно сповзала на землю, вже мало усвідомлюючи, що саме відбувається.

- Я майже її хресний батько! Не вб’ю!

- Рубан! – гаркнув Чейз, та це вже не мало сенсу.

Утворений Ніколо силовий вихор розкидав усіх в різні боки. Себастьян відлетів до вогняної стіни, Сержа відкинуло в інший бік і він відключився, втративши тимчасове джерело живлення, Кора опинилась біля столу – єдиного предмету, який залишився непорушним, - боляче вдарившись головою.

- Трясця! – промимрив Чейз під голосний сміх мага. Скривившись, він різко просунув руку через зелену стіну вогню. Шкіру моментально обпекло, та він, зчепивши зуби, дістав з кишені Лоріка маленьку тверду кульку. – Гей, Ніколо! – гукнув тіньовик. – Лови! – і кинув кульку прямо під ноги чаклуна.

Тріснуло скло і з кулі густим зеленим димом піднялась хмарка, що охопила Ніколо. Перший вдих і чаклун схопився за горло, почав кашляти кров’ю, згинаючись вниз. Чейз зробив ривок, щоб повалити того на землю, та суперник увернувся. Хлопець пролетів повз, спинила його лише стіна, в яку він врізався і, можливо, зламав кілька ребер.