9.2

- Гаразд, слухайте, - дівчина поставила чашку і сперлась на шафу. - Сьогодні мені наснився сон. Не цокай, Серже! Я думала, що це був сон, але насправді це спогад. В ніч напередодні справи із зникненням серця я вийшла в магазин. І, коли поверталась додому, в провулку були двоє. Тоді мені здалось, що це була бійка двох костюмованих акторів, але тепер… Тепер розумію, що вовкулака був притиснутий до стіни, а другий, із лисим хвостом, хотів щось від нього. Було темно, я не знаю що трапилось. Моя поява налякала обох і вони розбіглись.

Кора закінчила, а в кімнаті повисла напружена тиша. Одну дивну загадку вона розгадала – ті двоє були з Темного світу. Рик вовка і справді був, як і плащ, як і лапи.

- Дідько! – Себастьян гупнув по столу рукою і всі сіпнулись.

- Ц-це погано? – Кора підняла на нього очі, відчуття було ніби вона завинила перед детективами, хоча нічого поганого не зробила.

- Це дуже погано, Коро, - похитала головою Мірайя. – Якщо це так, тоді все виходить із під контролю. Тоді зрозуміло, чому напали на Джастіна. Цим сном його прибрали зі шляху.

- Без нього ми мало що зможемо зробити, а Рада не встигне зібрати свої сили. Та і навряд чи вони повірять словам кількох новеньких детективів, - сумно розмірковував Лорік.

- Нам потрібні записи Джастіна. Усі, - Себастьян вискочив в коридор. Нажахано переглянувшись, тіньові детективи побігли слідом.

- Що відбувається? – зацікавлено спитав маг, але Кора з Ірвіном лише стиснули плечима і трійця вийшла вслід, залишаючи на столі недопиту каву.

- Ти не можеш! Не смій! – кричала в спину хлопцеві Мірайя. Вона впевнено крокувала на підборах по шорстких килимах, що заглушували звуки цокання.

- Себ, так не піде… Це якось неправильно… Це все… - невпевнено бубнив Лорік.  

- А що нам залишається? Сидіти і чекати доки світ розвалиться на частини? Чи згорить в пекельнім вогні?

- Нам заборонено заходити в його кабінет! Наставник…

- Наставника тут нема, Рейя! – різко зупинився Себастьян біля дверей на першому поверсі коридору, що вів до вітальні. – Ми не знаємо коли він прокинеться і чи прокинеться взагалі! В нас немає інформації про те, що відбувається в Темному світі і немає засобів, щоб протидіяти небезпеці, яка, очевидно, дуже стрімко наближається! Ніщо мене не зупинить! Якщо Джастін прокинеться, а наш світ і досі існуватиме – він пробачить нам це!

- Себ! – обурилась Мірайя.

Як по команді Лорік та Мірайя відійшли в сторони і озирнулись. Кора потрапила в поле зору Себастьяна. Очі загрозливо набирались сльозами. «Якщо», - він двічі використав це слово по відношенню до її батька. Чейз відкрив рота, певно, щоб вибачитись, але так нічого і не сказав.

«І в чому він неправий?» - спитала підсвідомість.

Дівчина підійшла до дверей, біля яких стояв хлопець. «Джастін Вега. Тіньовий детектив» проголошувала табличка. Кора не знала чого хоче більше: дізнатись правду чи ніколи її не знати. Вона глянула на Себастьяна, що смиренно чекав поруч. Він не підганяв її, не кричав на неї, не відкривав двері самовільно.

- Якщо там будуть три дерев’яні ящики – краще не чіпайте їх. Вега просив мене зробити так, щоб лише ті, хто носять його кров могли торкнутись їх, - раптом повідомив чаклун.

- Що ж, буде шанс перевірити чи справді я – я, - і Кора відчинила двері.

Усі голови зазирнули всередину. Ніхто не наважувався зробити перший крок. «Заборонений кабінет» не виявися порталом в інший світ чи зловісною лабораторією. Звичайний кабінет. Такий самий, як і в будинку Кори, якби не старовинні меблі. Купа паперів на столі, купа тек та книг в шафах. Велике вікно давало достатньо світла навіть в цю похмуру погоду. Дошка-справ – порожня, протерта, але під нею купа пилу від крейди. Кілька крісел, завалених зброєю в перемішку з формою тіньового детектива.

Першим не витримав Себастьян. Він протиснувся всередину. Роззирнувся довкола, не знаючи з якої сторони почати.

- Я думала він більший, - задумливо промовила Мірайя, переступаючи поріг.

- Розміри явно не співпадають… - так само задумливо пробубнів Лорік. Кора могла уявити, як в його рудій голові обертаються шестерні та спливають математичні формули.

- Ви чого там застрягли? – витягнув з роздумів голос Себастьяна. Він вже активно копирсався в столі, Мірайя перетрушувала теки зі справами, а Лорік все ще міряв кроками кімнату.

Кора лише хитнула головою. Ірвін досі стояв поруч. Він торкнувся руки і стиснув пальці дівчини, підбадьорюючи її.

- Ти можеш не робити цього.

- Знаю, але я хочу, - вона із сумом подивилась на нього і, зробивши глибокий вдих, зайшла в кабінет.

Роззирнулась довкола. Помітила кілька порожніх поличок підписані іменами тіньових детективів. «Дуже скоро твої розкриті справи витиснуть мене з цього кабінету!» - Джастін зробив дочці таку саму поличку. Вночі Кора прокралась в кабінет і знизу додала ім’я «Ірвін Майєс». Це був її подарунок другу, крок в нове життя, в яскраве майбутнє сповнене таємниць та небезпек. Зараз ця поличка була купкою попелу, а от таємниць з небезпеками їй вистачало до кінця життя.

- Нічого корисного! Самі старі закриті справи! Не мають нічого спільного з поточними подіями. Має бути щось ще, - Себастьян пірнув під стіл, шукаючи щось незвичне.