6.2

Мірайя впевнено йшла тьмяним коридором другого поверху та лаялась на себе за те, що не подумала взяти взуття для Кори. В лазареті навіть капців не знайшлось. Дівчина запевнила тіньового детектива, що все гаразд і байдуже топала по колючих чорних килимах.

- Як ти себе почуваєш?

- Жити буду, - байдуже відповіла Кора. Сюз кинула на неї засуджуючий погляд. – Куди ми йдемо?

- На першому поверсі у нас робочі кабінети, приймальня, лазарет та всілякі інші кімнати. Я навіть не знаю, що саме зберігається в більшості з них. На третьому - тренувальна зала. А другий – житловий. Ліворуч від сходів кімнати та бібліотека, праворуч - кухня та їдальня. Раніше це місце було притулком для мандруючих тіньових детективів. Тут багато кімнат та окремих кабінетів для ведення їхніх справ, - Мірайя зупинилась біля чергових дверей. Табличка поруч вказувала: «М.Сюз». Вона штовхнула двері і всміхнулась до Кори:

- Вітаю у моєму помешканні.

Кімната Мірайї цілком відповідала дівчині, яка цікавиться модою та приділяє багато уваги догляду за собою. Але стиль палацу прослідковувався у всьому: від фігурних ніжок великого старовинного ліжка до ліпнини довкола люстри. Звалені на стільцях речі, відкрита шафа з купою одягу, розкидані туфлі на підборах, завалений косметичними засобами стіл. Єдине, що було в повній чистоті та порядку – невеликий стіл зі зброєю. Дуже дивною зброєю, котрої Кора ніколи не бачила.

- В тебе доволі затишно, - зробила вона комплімент господині.

- Дякую, - солодко посміхнулась та. – Проходь, сідай. Зараз ми підберемо тобі щось, - вказала вона в невизначеному напрямку і зникла за дверима біля ліжка.

- Що ти зібралась робити? – Кора стала біля дверей. Вона щойно помітила, що вже давно говорить з тіньовими детективами неформально, але менше всього їй зараз хотілось комусь «викати».

- Ти ж не можеш ходити в цій жахливій лікарській сорочці! Це злочин проти моди навіть у Темному світі! – вигукнула Сюз і в дівчину не очікувано полетіли речі. Кора ухилилась від підбору, що летів прямо між очі, відбила рукою якийсь капелюх із рожевим пір’ям та впіймала пару суконь. Напевно суконь, бо їхня довжина змушувала засумніватись в цьому. – А! Нарешті! – Мірайя вийшла з гардеробної з парою чорних брюк, білою сорочкою простого крою та запакованою білизною. – Гадаю, це має підійти. Ти можеш скористатись ванною. Чисті рушники в комоді під раковиною, а я поки пошукаю пару туфель твого розміру.

- Дякую, звичайно. Мені дуже приємно, що ти так переживаєш, але я можу перевдягтись у свій одяг.

- Так, ем… з цим є невеличка проблемка… Твій одяг… - Мірайя скривилась і не поспішала продовжувати. Вона зробила глибокий вдих і випалила: - Себастьян спалив його, коли я перевдягла тебе.

- Що?! – округлились блакитні очі Кори. – Та твій хлопець взагалі здоровий глузд втратив чи як?!

- Твій одяг був весь розідраний в крові та бруді. Ми діяли за правилами! І чий ще там хлопець?! – обурилась Сюз. – Ти вирішила, що Чейз мій хлопець? – залилась сміхом вона.

- Ну, явно ж не брат! Ви з ним нічим не схожі!

- Це правда! Але ми як сім’я. Я ні за що у світі не стала б з ним зустрічатись! Ні-ні-ні, ха! Він абсолютно не мій типаж! – сказала вона таким тоном, наче ставлячи крапку. – Але, тобі справді треба сваритись з ним при кожній розмові? Кожен ваш діалог переростає у сварку! – на її слова Кора потупила очі. В них було не так вже й багато розмов, щоб помітити таку закономірність.

- Я і сама не знаю. Ти не подумай, зазвичай я так себе не веду. Але з ним, - вона закусила губу. – Не знаю, Мірайя, - важко видихнула і опустилась на краєчок ліжка. Провела руками по обличчю. Сюз присіла поруч.

- Можу тебе зрозуміти. Вперше, коли я тут з’явилась ми теж з ним постійно сперечались. Навіть бились поза тренуваннями! Але Чейз не поганий. Він іноді надто емоційний і взагалі гаряча голова. Вважає, що єдине, що він має робити у цьому світі це жертвувати! І… - вона обірвала саму себе. – Загалом, я думаю вам просто потрібно трохи часу, щоб порозумітись.

- Можливо, ви праві Мірайя, - після довгої паузи промовила Кора.

- Рейя. Клич мене просто Рейя, - тепло всміхнулась до Кори. – Ну все, панночко Коро Вега, тобі час в душ, а то смердиш, як каналізаційний щур! – підморгнула Сюз і різко підійнялась.

- Як х-хто?! – Кора аж заїкатись почала.

Вона миттєво взяла сусідню річ, якою виявилась та сама рожева шляпа, і кинула в Мірайю. Дівчина з дзвінким сміхом відбила капелюха і з нього відлетіло перо. Вони обидві загигикали, як ненормальні. Кора не відчувала ні образи, ні злості, що її порівняли із щуром. Це було зроблено легко, по-дружньому, а в її житті було так мало друзів, що руйнувати ці дивні ледь налагоджені стосунки не хотілось. Дівчина підійнялась і пішла до інших дверей, що вели у ванну. Завмерла в проході та повернулась до русявої:

- Дякую, Рейя, - сказала тихо і з усмішкою додала: - і, будь ласка, жодних підборів!