4.2

В дверях з’явилась висока худорлява постать чоловіка. «Певно, власник будинку», - подумала дівчина. Чорне, вкладене гелем, волосся різко контрастувало на фоні його неприродньо блідої шкіри. Безкровні вуста і два ока з абсолютно чорними зіницями, гострі риси обличчя. Бордовий плащ накинутий поверх червоного атласного костюму. Чоловік не був красенем, але якась незвична врода і привабливість в ньому були. Кора несвідомо замилувалась ним, коли він граційно вплив всередину. Без жодного звуку.

- Ви хто такі? – кинув зневажливий погляд на Ірвіна та Кору, що застигли в кутку.

- Детективи з бюро Веги, мій пане, - схилив голову дворецький Пол, що тепер зайняв місце чоловіка у дверях.

- Ще одні? Але ж детективи вони, - кивнув він на інший дует.

- Перепрошую? – отямилась Кора і прочистила горло. – Це ми детективи. Ви дзвонили нам, пане!

- Але в цій справі у нас більше компетенції, - зверхньо промовив чорнявий.

- З чого б це? – знову починала суперечку Кора.

- Хіба такі, як ви мали справу з вампірами чи темним світом?

- Дозволь поцікавитись, «такі, як ми» це які? – вже мало не гарчала вона, вчепившись поглядом в зелені очі.

- Перехожі, - виплюнув він. Кора здивовано підійняла брови. Вона очікувала на образи і лайку, а отримала це. «Перехожі». В ній аж запалу поменшало.

- Так, стоп! – голосно пропищав господар і розкинув руки, зупиняючи перепалку. – Ти, - тикнув він довгим худим пальцем на зеленоокого, - детектив, пояснюй! – Кора пирхнула, бо цього нахабу назвали «детективом». Склала руки на грудях і пильно дивилась на хлопця, чекаючи пояснень.

- Так, лорде Фарго. Ми детективи з детективного бюро «Примара». Ви бачили наші документи. Бюро очолює і курирує детектив Джастін Вега.

- Маячня! – вирвалось в Кори.

- Тихше, дівчинко! – осадив її лорд Фарго. Ірвін поклав руку на плече дівчині, заспокоюючи, а чорнявий стримав переможну усмішку.

- Вони, - хлопець вказав рукою на пару навпроти. – Звичайні людські детективи. Перехожі. Не мають до наших справ жодного стосунку, - його тон дав чітко зрозуміти, що пояснення завершено.

- Тобто, вони збрехали, що вони з бюро Веги? – в голосі лорда почулись злі нотки.

- Ми не брехали! – знов випалила Кора. Та що з нею сьогодні? Вона ніколи не була такою злою та роздратованою. Завжди спокійна і розважлива – зараз була сама не своя.

- Вони справді не брехали, - втрутилась дівчина з косами. – Ці двоє також з бюро детектива Веги, але смертного світу.

- Смертного? – перепитав Ірвін. Дівчина лише окинула його байдужим поглядом.

- Тобто детектива Вегу я сьогодні не побачу? – розчаровано зітхнув чоловік.

- Я детектив Вега. Я! Детектив Кора Вега. Що ще вам треба? – дівчина ткнула жетон прямо в обличчя блідолицому.

- Хіба детектив Вега не чоловік? – вигнув він брову, відсуваючи її руку. По шкірі дівчині побігли мурахи, від холоду його пальців.

- Гадаю, ви про Джастіна Вегу. Він мій батько, - чоловік розуміючи похитав головою. – А ці двоє не мають жодного відношення до прізвища Вега. Краще викликати поліцію і допитати їх.

- Ха! Ти не розумієш, що верзеш, крихітко! – уїдливо так промовив.

- Гей! – обурився Майєс і ступив вперед, перекриваючи Кору від погляду чорнявого.

Хлопець обігнув тіло, яке, як не дивно, нікуди не втекло, і находу зняв щось з комірця свого піджака. Щось, що Кора мала б помітити набагато раніше. Зеленоокий відсунув Майєса вбік, взяв руку дівчини і вклав в неї маленький предмет.

- Сама впевнись, Коро. Твій батько Джастін Вега – засновник детективного бюро «Примара», тіньовий детектив.

Кора розкрила долоню і не повірила своїм очам. Хоча це було й не дивно. Скільки разів за останні дні вони її підводили? В руці лежала маленька золота брошка у вигляді плоских терезів. Дівчина перегорнула предмет і тихенько ахнула. На тильній стороні на основі було гравіювання: «Примара», а на ніжці – Д.В. Кора несвідомо потягнулась до комірця свого жакету і, коли пальці намацали таку саму брошку, її дихання збилось. Їй здалось, що вона марить, адже терези, що лежали на її долоні рухались, ніби зважуючи щось невидиме.