Зникнення важливої речі

У Лісовому Сквері сталося щось жахливе: зник улюблений капелюх Сови Соні. Цей капелюх був її найдорогоціннішою річчю, і без нього вона почувається зовсім не так мудро. Сова Соня літала від дерева до дерева, розгублено тріпочучи крилами й оглядаючи кожен кущик, але капелюха ніде не було.

Тим часом, у самому центрі Скверу, у затишній нірці жив Ведмедик Макс. Він солодко спав, уткнувшись носом у подушку, коли раптом почув гучний крик:

- Мій капелюх! Де мій капелюх?!

Макс швидко прокинувся і виглянув назовні. Навколо зібралися його друзі: Лисиця Ліза, Заєць Захар і Їжачок Єгор. Усі дивилися на стривожену Сову Соню.

- Що сталося, Соню? - запитав Макс, потираючи очі.

- Мій капелюх зник, - схлипнула Соня. - Я залишила його на гілці, а тепер його немає!

- Не переживай, ми знайдемо твій капелюх, - упевнено сказав Макс. - Давайте почнемо розслідування!

Друзі погодилися і вирішили почати з огляду місця, де капелюх зник. Вони підійшли до великого дуба, на гілці якого Соня залишила свій капелюх. Макс оглянув гілку і помітив кілька пір'їн.

- Це твоє пір'я, Соню? - запитав він, показуючи його.

- Так, моє, - підтвердила Соня. - Я загубила їх, коли намагалася знайти капелюх.

- Добре, це вказує на те, що капелюх був тут недавно, - сказала Ліза, примружившись. - Але куди він міг зникнути?

- Можливо, його хтось узяв? - припустив Захар.

Єгор, уважно оглядаючи землю під деревом, помітив щось блискуче. Він присів і підняв маленький блискучий камінчик.

- Погляньте, що я знайшов! - вигукнув він. - Цей камінчик міг випасти з капелюха.

- Це дуже дивно, - задумливо сказав Макс. - Давайте розділимося й оглянемо околиці. Я піду до річки, Ліза - до квіткової галявини, Захар - до нори крота Кості, а Єгор - до старого пня. Соня, залишайся тут і дивись, чи не повернеться капелюх.

Усі погодилися і розійшлися в різні боки. Макс підійшов до річки й уважно оглянув береги. Раптом він побачив сліди на мокрому піску. Ці сліди були невеликими і явно належали не лісовим мешканцям. Макс вирішив повернутися до друзів і розповісти про свою знахідку.

Ліза на квітковій галявині помітила, що деякі квіти були прим'яті, ніби хтось пробіг тут нещодавно. Вона акуратно дослідила галявину і знайшла ще кілька пір'їн, схожих на ті, що були на місці зникнення капелюха.

Захар біля нори крота Кості почув тихий сміх. Він придивився і помітив, як із нори визирає маленьке кротеня, що грається з чимось круглим і яскравим. Захар зрозумів, що це не капелюх, але вирішив запитати в крота Кості, чи не бачив він капелюха.

Єгор біля старого пня нічого особливого не знайшов, але вирішив перевірити всередині пня. Там він виявив маленьку нірку, в якій лежали різні речі, зібрані з усього лісу. Однак капелюха серед них не було.

Коли всі зібралися знову біля дуба, Макс поділився своїми знахідками.

- Я знайшов дивні сліди біля річки. Вони маленькі й не схожі на сліди наших лісових друзів.

- А я знайшла прим'яті квіти і ще кілька пір'їн, - сказала Ліза.

- Я чув сміх кротеняти, але капелюха в нього не було, - повідомив Захар.

- Я оглянув старий пень, там багато всяких речей, але капелюха теж немає, - сказав Єгор.

- Це дуже дивно, - сказала Соня. - Але що ми будемо робити далі?

Макс задумався і запропонував:

- Давайте спробуємо стежити за слідами біля річки. Можливо, вони приведуть нас до відповіді.

Друзі вирушили до річки і почали йти слідами. Сліди вели через густі кущі і врешті-решт привели їх до маленької галявинки, де стояв будиночок. Біля будиночка сидів маленький єнот і грався з капелюхом Сови Соні.

- Ось він, мій капелюх! - вигукнула Соня.

- Привіт, - сказав єнот, помітивши гостей. - Я знайшов цей капелюх біля дуба і вирішив погратися з ним. Вибачте, якщо я заподіяв вам занепокоєння.

- Нічого страшного, - усміхнувся Макс. - Головне, що капелюх знайшовся.

Соня одягла свій капелюх і відчула себе знову мудрою та впевненою. Друзі подякували єнотові й повернулися до Лісового Скверу, задоволені своїм першим успішним розслідуванням.

Повертаючись у Лісовий Сквер, детективи раділи, що змогли допомогти своїй подрузі. Соня летіла трохи вище за інших, гордо демонструючи всім свій новознайдений капелюх.

- Спасибі вам величезне, друзі, - сказала Соня. - Я почуваюся знову справжньою совою!

Макс, Ліза, Захар і Єгор радісно посміхалися. Це розслідування показало їм, як важливо працювати разом і допомагати одне одному.

- Ми завжди готові допомогти, - сказав Макс. - А тепер давайте відсвяткуємо нашу першу успішну справу!

Друзі вирішили влаштувати невеликий пікнік у центрі Скверу. Макс приніс мед, Ліза - ягоди, Захар - морквини, а Єгор - яблучний пиріг. Соня, своєю чергою, приготувала чудовий чай із лісових трав.

Усі сіли навколо імпровізованого столу і почали пригощатися. Сміх і розмови розносилися по всьому Скверу.

- Ми справжні детективи! - весело сказав Захар, наминаючи морквину. - Хто б міг подумати, що в нас це вийде!

- Ага, і ми не зупинимося на досягнутому, - додав Єгор. - Попереду ще багато таємниць і загадок.

- Саме так, - погодилася Ліза. - Разом ми впораємося з будь-якими труднощами.

Раптово почувся шум. Усі обернулися і побачили, як стежкою до них біжить Білка Белла. Вона виглядала стурбованою і квапливо махала лапками.

- Що трапилося, Белла? - запитала Соня, злетівши трохи вище, щоб краще бачити.

- Ой, біда, біда! - захекавшись, почала Белла. - Мої горіхи пропали! Я збирала їх ціле літо, а тепер їх немає!

Макс схопився на ноги, витираючи лапу від меду.

- Не хвилюйся, Белла, - сказав він упевнено. - Ми допоможемо тобі знайти твої горіхи. Це буде нашою наступною справою.

- Дякую, дякую! - вигукнула Белла, полегшено зітхнувши. - Я знала, що можу на вас розраховувати.

Друзі швидко зібрали залишки пікніка і вирушили до будиночка Белли. Вона показала їм свою комору, де раніше лежали горіхи, але тепер вона була порожня.