Детектив Володі

52

Лера ще вдосвіта прокинулася та пішла на кухню. Там вона стояла з склянкою води і дивилася у вікно. На вулиці падав сніг. Цікаво, те, що вона сказала за вечерею – рахувалося? Він же не надішле те фото всім? Це лякало жінку. Але більше він нічого не надсилав, то, може, йому сподобалося.

Пройшло декілька годин і на кухню зайшла Єва.

- Доню? – поглянула дивно. – Доброго ранку! Ти тут відколи?

Валерія обернулася та показала свої темні кола під очима матері.

- Я спала тільки пару годин, - відказала вона.

- Нашо ти себе так мучиш? – вона підбігла до неї та обійняла.

- Я не можу більше, мамо, - Лера заплакала. Вона вже звикла до того, що сльози лилися рікою з очей.

- Ти стільки терпіла. Для чого ти почала все розказувати? – Єва глянула на неї.

- Це ше не все. Це ше дуже не все.

 З кухні вже було чутно запах смаженої картоплі, а на вікнах була пара від готування. Саме це змусило Володю прокинутися, швидко перевдягнутися і піти на сніданок.

- Добрий ранок! – привітався він радісно до бабусі, мами і тіток. Чомусь у нього було передчуття, що цей день буде чудовим. Ніхто ще не знав, що саме сьогодні буде початок кінця історії, написаної двома людьми протягом 14 років.

Вони весело поснідали.

- Мені дзвонила вчора власниця будинку, в який ми їздили, - відрапортовував Адам, - казала, шо вже є покупці, то питала, шо ми вирішили.

- Ви мою думку знаєте! – твердо вставила слово Єва.

- Я теж думаю, як і мама, - висловила свою думку Лера.

- А ти шо скажеш? – Адам кивнув на Володю.

- Ну... Там гарно, особливо моя кімната. Але... Це чуже. Ось це моє, - він показав на всіх за столом. - Моя сім’я. Ми стільки разом пережили. Не одну проблему, а тисячі. Ніхто не може бути впевненим, шо далі буде краще. Може, буде набагато гірше. Але ми все пройдемо. Бо ми разом! – виголосив хлопець.

Усі замовкли. Було чутно тільки як мокрий сніг вдарався в скло.

Ці слова торкнулися того,  що було заховано десь на самому дні серця кожного. Він говорив їх щиро. Так, як вважав. Він не відчув прив’язаності до того дому. Не відчув того, що відчуває кожного разу, коли сідає за стіл. Коли відчиняє вхідні двері. Коли дивиться на своїх рідних. Коли всі разом сміються.

- Правда... – тихо сказала Лера. – Добре, мені вже пора на роботу, тому смачного вам, а я йду збиратися, - і вона зникла за дверима своєї кімнати.

Після того, як Володя повернувся зі школи, вони всі разом пообідали. Хлопець пішов робити домашнє завдання.

А тоді всі стали свідками переломного моменту в житті подружжя Адама та Лери.

Перед вечерею жінці прийшло повідомлення.

Родіон: вийди бігом. Або я сам прийду.

Лера: я не можу. Вдома всі. Нас побачать.

Родіон: ти знаєш, шо мені все одно.

Валерія глянула на всіх, хто сидів за столом.

- Мені треба зараз вийти надвір. Я на пару хвилин, скоро вернуся, - повідомила вона, накинула куртку та вибігла в коридор.

Він стояв перед хвірткою.

- Чого тобі? – спитала вона, підходячи все ближче до нього.

- Тобі теж привіт. Давно не бачилися, - грайливо мовив він.

- Ти не розумієш, в яке становище мене ставиш? Йди звідси, - благала жінка його.

- Та ладно тобі. Не перший раз. Мене мій татусь чогось кличе на розмову. Перший раз ми з ним побачимося вживу. Може, ти шось знаєш? Чого то він раптом? – Родіона примружив очі.

- Нічо я не знаю. Здихайся вже свого тата і нехай дасть нам всім спокій! – Лера кричала.

Родіона подивився десь у сторону і всміхнувся. Помахав рукою. Валерія простежила за його поглядом. Виявляється, це Наталя вийшла на ганок і підслуховувала їхню розмову. Після того, як зрозуміла, що її помітили, перевела погляд до інших сусідів.

- Ше плітки по селу підуть, - шепотіла Лера.

Якийсь час вони стояли мовчки і вдивлялися в обличчя одне одного.

- Лера, а хто це такий? – почулося ззаду.

Валерія хутко обернулася

Це був Адам.

Він їх помітив.

- Це... Та ніхто... Адам, я зараз прийду, - намагалася виправдатися жінка. Вона вже ступила крок, як від Родіона почулося:

- Все одно вже не приховаєш, - сів у машину та поїхав.

Адам перший зайшов на кухню та сперся на стільницю.

Лера зайшла за ним.

Стала навпроти нього.

Усі погляди були спрямовані на неї, ніби прожектори.

Вона обвела поглядом всіх.

Вони щось підозрюють, адже знають тільки частину правди.

Навіть сніг припинив падати.

Панувала неймовірна тиша.

Адам глибоко вдихнув і просто, дивлячись в очі дружині сказав:

- Я хочу розлучення.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше