18

Поліція перевірила вже всі лікарні та готелі на ім’я Орислави Гнидюк, але ніде не знайшли. І чим би вона платила? Тому вирішили, що її викрали. А ще в телефоні знайшли підозрілий контакт...

Та зараз це відійшло на другий план. Усі хвилювалися саме через Родіона та людину, яка за ними стежила. Хоч як Лера їх заспокоювала, нічого не діяло і старалися не висовуватися з хати зайвий раз.

А Володю ще хвилювала реакція на ім’я Мирослава. Цікаво, чи є в неї таке ж відчуття при імені Володимир?

***

Мирося.

Я гуляла на перерві і тут помітила дошку оголошень. Там був набір у драматичний гурток. У мене аж очі засяяли. Мені завжди подобалося акторство і я вирішила, що це мій шанс.

Там був перелік обов’язкових рис характеру:

Комунікабельність(з цим проблем узагалі нема)

Креативність(є)

Здатність до перевтілення(думаю, вміння брехати сюди входить)

До того ж, гурток був абсолютно безкоштовним. Навіть благодійним, бо гроші з квитків за вистави йтимуть у дитбудинки.

Поглянула на номер власника. Його звали...

- Здається, я знаю, де ти будеш сьогодні після уроків, - хтось мовив у мене за спиною і я аж здригнулася. Обернулась, а це Захар.

- Та, а шо? Ти сам знаєш, я все життя цього хотіла, - відказала я йому, не звертаючи увагу на його грайливий погляд.

- Я вже бачу, як по всьому місту висять афіші з виставою, де головну роль грає Мирослава Йок! – на останніх словах він аж прицмокнув – такий задоволений.

- Чого це «Йок»? Я Литвинчук! – гордо задерла голову.

- Але до цього часу ти вже будеш моя, тому і Йок. Не забувай, я не твій друг, я твій майбутній чоловік.

- Нам тільки 13. Не зарано ше?

- Пізно вже! – і пішов у клас. Я знову обернулася до оголошення. Його звали Володимир... Я опустила погляд. Звичне ім’я, але в ту мить мені так не здалося.

***

На наступний тиждень у сім’ї Крижанівських.

Усі снідали. При чому мовчки. І цю чудову тишу перервав дзвінок поліціянта.

- Алло! – відповіла Єва і всі зупинилися та повернули голову до неї.

- У нас є для вас новина, навіть не знаю хороша чи погана...

- Та шо Ви тягнете? Кажіть! – не терпілося бабці.

- Головний підозрюваний не знає, де Ваша донька. Але він підписав щиросердне зізнання у вбивстві Кудиної Марини, яку ми прийняли за Орисю.

- Шо? Як це він нічо не знає? Брехня! А ви ше й ведетеся. Мені по барабану, кого він там вбив. ДЕ МОЯ ДОЧКА?! – останнє речення бабуся просто прогорланила в трубку.

Володі здалося, що червоні краї стали темно-багряними, ніби з голосу Єви витікала кров.

- Ми все для цього робимо... – бабуся не дала йому договорити, бо поклала слухавку.

- Шо там таке, мамо? – зразу запитала Лера.

- Та знайшли того... А він ніц не знає. Але то брехня. Всьо він знає! – запевняла Єва.

- А хто хоч він? – спитала Інна

- Та я вибила, бо вже не годна того слухати.

Тоді вона піднялася, побажала смачного і пішла в кімнату.

- Як ви думаєте, шо це може бути? – Інна намагалася продовжити розмову, але вже ніхто не озивався.

Володя пішов до школи і помітив, що Іван туж там був, але біля Володі не сів. Він узяв свої речі та зайняв місце просто біля Мирослави. Володя на мить подумав, що в нього виникли ревнощі, але краще покопався у своїх відчуттях і зрозумів, що насправді йому повністю байдуже. Та й Іван туди сів не з власного бажання, а тому що більше місць вільних не було.

Невже він справді ніколи не був йому другом? Володя згадав, як три роки тому вони справлялися самотужки з булінгом. Хоча, на теперішній погляд хлопця, це вже не виглядало справжнім цькуванням.

Володя помітив збентеження на обличчі Миросі, коли Іван намагався заговорити до неї. І, на диво, вона справді йому відповідала. Схоже, він швидко знайшов заміну Володі. Хлопець думав, що і йому треба з кимось подружитись, але він не хотів. Він хотів залишитися самотнім до кінця днів.

Якби ж ти знав, що тебе чекає. Які пригоди ти ще переживеш з гуртом і як саме виглядатиме фото на останній сторінці білого шкіряного альбому.