16

Сьогодні вже було 3 листопада, тобто останній день канікул. Володя аж сахнувся, коли це зрозумів. У нього було стільки планів, а в результаті він тільки ще нахапався питань. Що за чоловік, який стежить за нами? Чи справді Родіон всього лише колишнє кохання його матері? Що означає напис на тому фото?

Хлопець вирішив, що нічого не вдіє, тому сказав, що колись все вирішиться само собою. Правда завжди випливає, як олія з води.

Весь день усі ходили мовчазні. Зайвим словом ніхто старався не озиватися. Налякала їх ця розповідь Валерії.

- Доню, - спробувала почати Єва, - може, ти нам поясниш, шо то за чоловік?

- Ні! – мовила Лера і продовжила спокійно їсти свою порцію. Здається, її це геть не хвилювало.

- Лер, нам страшно, Орисю вбили, а якшо з нами шось станеться? – переконувала Інна.

- Послухайте, йому до вас ніякого діла нема. Ви йому не треба. Він стежить, але нічого нікому не зробить, - пояснювала жінка. Усім хотілося в це вірити, але вони не розуміли, звідки така впевненість.

- Ти знаєш його? – твердо запитав Адам. Лера поглянула на нього і її погляд знову затримався довше, ніж потрібно. Володя зауважив, що ніколи такого не помічав. Володя вже придумував різні хитромудрі версії історії, пов’язаної з цим фотом, але жодна не виглядала правдоподібно.

Раптом бабусі хтось подзвонив. Вона глянула на телефон і виявилося, що це поліція.

- Напевно, результати ДНК прийшли, - вирішила Лера і її руки помітно затремтіли.

- Алло! – мовила Єва. Поліціянт довго їй щось розказував, а бабця ніяк не реагувала.

Усі дивилися тільки на неї, чекаючи відповіді. Єва поклала слухавку і розплакалася.

- Мамо, спокійно, - втішала Лера, - ми й так були впевнені, шо це Орися.

- Мамо, ну є ше ж я, Лера, ми обов’язково всі посадимо того негідника, - переконувала Інна.

- Та це не вона! – нарешті крикнула Єва.

Усі замовкли. Намагалися перетравити цю інформацію. Лера робила короткі, різкі вдихи й видихи, ніби легеням бракувало повітря.

Адаму випала виделка з рук.

Інна засяяла від щастя.

- Слава Богу! – прошепотіла вона.

Володя уважно вдивлявся в обличчя всіх інших і думав, які ж у них різні реакції. А тоді до нього нарешті дійшло, що він виявився правим. І йому здавалося, що він просто спалахнув.

- Тоді чого ти плачеш? – першою отямилася саме метикувата Лера. – Це ж радість. Зараз я татові подзвоню.

І вона кинулася до телефона.

- Лер, подумай, як так сталося, шо там всі речі Орисі, але це не вона? – спитав Адам.

- Яка різниця? – почулося від щасливої Лери. – Основне, шо вона жива.

- Хтось грає з нами ігри, - вирішив Адам та з натяком глянув на свою дружину, але та не помітила, бо переповідала новину Борису.

Тепер Володя точно зрозумів, що його дар показує людей у старості, а не просто старими. Тепер зрозуміло про невидимок: молоді виглядають старими, а старі? Тому хлопець їх просто не бачить.

Він мав би після цього весело побігти до Івана та розповісти, що його здогадки підтвердились, але він не зможе цього зробити. Більше ніколи.