15

Звісно, Володя тоді ще не знав, що справжні друзі чекають його. Але йому ще треба багато чого пережити, щоб підготуватися до зустрічі з ними.

А зараз треба зосередитися на чомусь одному. Розслідування проводити він сам не збирався, тому доведеться покластися тільки на поліцію.

Він вирішив зайти до своєї мами в магазин. Давно хлопець туди не навідувався.

Дорогою йшов та озирався на всі боки. Нічого нового в селі не помітив. Дивно. Він хотів якихось подій. Можливо, щоб відволіктися від усього цього. Хлопець не здогадувався, що якраз іде на зустріч тим подіям.

- Привіт! – гукнув він мамі, яка сиділа за прилавком.

- Привіт! – відповіла Лера. – Як справи?

- Добре, - він глянув, що в мами вже збиралася черга, - то я зачекаю там, - кивнув на службове приміщення.

Зайшов у тісну кімнату. Там був стіл, стілець, шафа та ліжко. Володя вважав, що тут цілком можна було жити.

Він сів на ліжко та помітив, що щось дивне стирчало з маминої сумки. Було схоже на фото. Чорно-біле.

- Чому в неї може бути чорно-біле фото? – здивувався Володя.

Він розумів, що порпатися в чужих речах не можна, але все ж витягнув те фото. Там була втомлена жінка з новонародженим малюком на руках. Це була точно не Валерія, адже жінка дуже юна, не схожа на 30-річну. Володя обернув та прочитав напис «А ось це твій Родіон з Ганною. Тепер ти мені віриш?»

- Шо? Тобто «твій Родіон»? І чому мама має вірити? – питав Володя сам себе.

Володя подумав, шо це жарт якийсь. Усередині знову виникла та сама порожнеча, як коли його Іван прогнав. Хлопець уже хотів кинутися до мами та почати вимагати пояснень. Але він вчасно опанував себе та поставив фото назад.

Що це все мало означати?

- Ти ж знаєш, я довго тут сидіти не можу, бо ше хтось прийде в магазин, - різко почала з порогу Лера.

- Мам, хто такий Родіон? – спитав одразу хлопець.

Лера зупинилася. Вона вмить вся зблідла. Не могла вже й кроку ступити.

- Звідки це взялося?

- Мам, просто скажи.

- Ввечері поговоримо, - промовила Лера, а натомість подумала «все одно вже не приховаю.»

- Чому? – Володя не хотів чекати так довго.

- Так треба.

Після роботи Лера повідомила, що чекає всіх на кухні перед тим як поїсти. Навіть Бориса. За пів години до вечері вже всі там зібралися.

Вона стала біля стільниці і всі з-за столу спрямували погляд на неї.

- Я маю вам дешо сказати, - почала Валерія, а всі уважно на неї дивилися. – Ось це фото, - вона показала ту фотографію, яку Володя сьогодні побачив, - це Родіон. Дехто його знає, а дехто – ні, - при цьому вона глянула на Адама і це насторожило Володю. – Він працює вантажником і завозить мені деколи продукти в магазин. Але на цьому його роль не закінчується.

Усі раптом нервово перезирнулися.

- Леро, доню, може, не треба, - почала просити Єва. Володі стало шкода, що він не може бачити її виразу обличчя, адже багато можна було б із цього зрозуміти.

- Ні, я скажу, мамо. Так-от, ми з ним були знайомі дуже давно, навіть більше – ми зустрічались, але так склалося життя, шо ми розійшлися. А це фото прислав один чоловік, який, так би мовити, стежить за всіма.

- Який чоловік? – одразу налякалася Інна. Звичайно, після смерті Орисі, вона найбільше боялася, що наступною буде саме вона.

- Леро, ше не пройшло 40 днів після смерті Орисі, а ти вже говориш про таке, – нажахано дорікнув Борис.

- Ти шось знаєш, але приховуєш, - ствердно мовив Адам. І тоді Лера обернулася до нього і вони уважно дивилися одне на одного, ніби між ними справді була якась хімія.

- Але ви не бійтеся, - вона перевела погляд на всю сім’ю, – він вас не зачепить, бо ви йому не потрібні. Думаю, вам було варто це знати, а тепер смачного, - завершила жінка, поклала фото собі в кишеню та сіла за стіл.

Та нікому їжа вже не смакувала, окрім хіба-що Лери. Здається, вона поводилася досить спокійно, хоча щойно зізналася, що хтось їх контролює. Але це було все тільки ззовні. Якби можна було бачити внутрішній стан інших...