11

Наступного дня Володя вирішив не гаяти часу та піти помиритися до Івана. Він вирішив, що найкраще буде перелізти через паркан, як у старі часи. Далі він постукав у вікно. У кімнаті нікого не було. Хлопець тремтів, адже не знав, що зараз варто говорити. Вирішив пустити все на самоплив.

До кімнати зайшов Іван. У нього на лобі виступив липкий піт і він витер його.

Він точно не очікував побачити свого друга біля вікна. Попрямував та відчинив його.

- Чого тобі? - різко гримнув той.

- Можна я зайду? – вагався Володя.

- Ні! – відрізав Іван.

Володі все всередині обірвалося, залишивши порожнечу. Як його найкращий друг може зараз так чинити? Протягом шести років їхньої дружби вони ніколи так сердито не спілкувалися. А не впустити до себе додому - цілковита неповага.

- Шо? – тільки зумів вимовити хлопець.

- Отак, пішов звідси! – прогнав Іван і зачинив вікно.

Володя сперся на холодну стіну та сповз по ній. Усе змішалося і він вже не знав, що точно відчуває. Так він просидів досить довго, поки не вигадав кращий спосіб помиритися.

- Якшо ти не хочеш мене так приймати, то я прийду по-іншому, - гордо промовив Володя.

Хлопець підійшов до вхідних дверей та постукав.

- Добрий день, тітко Наталю! - ввічливо привітався хлопець та щосили натягнув посмішку від вуха до вуха.

- Привіт! Як справи? – вона була чомусь розгублена.

- Стараємось, а у Вас? – Володя перестав всміхатися, бо помітив стан жінки.

 - Володя, Іван мені все розповів, - почала відверту розмову Наталя, при цьому постійно озираючись у коридор. – Я знаю, який ти впертий, але прошу, не втягуй в все це мого сина. Не треба вам таким займатися. Звичайно, я не можу вказувати, шо тобі робити, але Іван в такому брати участі не буде. Бережи себе!

- І Ви, - відповів Володя, але вже коли тітка зачинила двері. Хлопець кілька разів кліпнув, наче все почуте мало вивітритися і стати неправдою. Повітря застрягло в горлі, а серце пропустило удар. Він вернувся додому і намагався зрозуміти слова, які відлунням звучали в його голові. Що такого він зробив? Просто вирішив розкрити правду. Чому це так лякає?

Володя провів цілий день таким задуманим. Він рішуче налаштувався на примирення і просто так не відступить.

Наступного дня Володя прокинувся дуже рано і з відчуттям тривоги. Усе всередині пекло і він не знав, що з цим робити. Він далі думав як помиритися. Написати повідомлення? Не відповість. Знову прийти? Вижене. Саме тоді він нарешті знайшов спосіб вивести друга на розмову, а такий ранній час – навіть бонус.

Хлопець швидко вдягнувся та вийшов надвір. Підійшов до маминого квітника і намагався зрозуміти як під’єднати шланг до крану. На щастя, на дорогу вийшов дід і вирішив допомогти своєму внукові.

- Шо таке? Не дали поспати і послали квіти підливати? – жартівливо питав Борис. Володя нічого не відповідав, адже скоро всі й так дізнаються, що він затіяв.

- Ну все. Свою роботу я зробив. Бувай здоровий! - на кінець сказав дідусь і пішов.

Володя тим часом вмикнув воду і почав гатити по вікнах свого колишнього друга.

- Городчуки! Виходьте всі сюди! – горлав хлопець, обливаючи всю будівлю та подвір’я.

Першою вибігла тітка Наталя. Заспана, з розкуйовдженим волосся та нічній сорочці, вона не розуміла, що відбувається.

- Шо ти робиш? – підбігла вона до паркану.

- Іван! Вийди!

Далі вибіг Адам.

- Володя, вимкни воду! – наказав батько, але Володя продовжував свою справу. Адам спробував вихопити шланг із рук Володі, але той не дав.

Намагався оминати маму свого друга, але не вдавалося, тому вона потрапила під холодний осінній душ. І саме тоді вона закипіла:

- Та я тебе зараз! – пригрозила тітка, взяла палицю і кинула в хлопця, але він ухилився.

- «Ви би краще її берегли, бо ше Вам знадобиться» - подумав він, натякаючи на її каліцтво в старості, адже саме такою хлопець бачив Наталю – сутулою, з важким диханням та ходьбою.

- Я не зупинюся, поки Іван не вийде!

- Та нашо тобі той Іван? – гукнула Єва, яка теж вибігла надвір. – Люди дивляться! Шо вони скажуть?

- Ми з ним посварилися і я хочу помиритися, - пояснив Володя. І тут вода закінчилася. Як виявилося Лера її перекрила повністю в домі. Виявляється, вона метикувата, навіть спросоння.

- Та мам! – образився хлопець.

- Та шо ти таке витворяєш? Ти годину бачиш? Ну хіба можна так робити? – лаяла сина Валерія.

- Оце синуля, весь в тата, - пробурмотіла Інна.

- Він мене не пускає по-хорошому, значить буде так, - виправдовувався Володя.

- Вибач, Наталю, - перепросила Лера.

- Ваш малий з моїм бачитися більше не буде! – твердо вирішила жінка та вернулася до дому.

Володя тільки безпорадно дивився їй у слід.

- Ну от бачиш, шо ти зробив! – продовжувала мама. – Тепер ви остаточно посварені.

- Володя? – здивовано озирався Іван, який щойно вийшов. – Ти здурів?