7

Ще тиждень і канікули. Володя вирішив, що зараз він не буде мусолити цієї теми, а дати трохи часу, щоб емоції втихли і думати на тверезу голову. Він намагався приховати свої справжні відчуття за діями, але не виходило. Коли в домі панує така атмосфера, важко що-небудь робити.

Сім’я хотіла влаштувати похорон, але поліція не дала забрати тіло, бо це треба для слідства. Єва не хотіла робити могилу без тіла, тому вирішила зачекати.

У вівторок поліція оглянула кімнату Орисі, забрала звідти деякі речі, які могли знадобитися в розслідуванні. Також подали запит до лабораторії на проведення ДНК експертизи, щоб точно впевнитися, що це Орися. Сказали, що результати доведеться довго чекати.

Володю це потішило, адже тепер вони точно знатимуть, що це все означає.

- А якшо виявиться, шо це дійсно тітка? – спитав Іван, коли дізнався.

- Не виявиться, - твердо відповів Володя.

- Звідки в тебе така впевненість? – не відступав від свого Іван.

- Я сам не знаю, але так думаю, - збрехав хлопець.

Вони вже склали цілий план на канікули – що і коли вони робитимуть.

До Єви видзвонювали родичі, щоб поспівчувати. Не дивно, адже чуже горе змушує людей молоти язиками.

Хоча більшу частину розмови вони спілкувалися на інші теми, а не вбивство Орисі. Біда здається людям заразною.

Особливо прагнули говорити сестри бабці. Вони видзвонювали кожен день і по декілька разів. Якось вони сиділи та обідали і почувся дзвінок з її телефону.

- Алло! Лесь привіт, як справи? Як Андрій і та його пасія нова?

Коли хлопець згадував свої пригоди з цим Андрієм три роки тому, у нього було таке відчуття, ніби по спині проводили шматком льоду.

- О! А то як так? Розпереживалася чи шо? Але так їй і треба. Най знає, як то, від жонатого вагітніти.

Так говорили ще пів дня. Це Володі нагадувало їхню дружбу з Іваном, але до 10 років. Тоді вони теж не могли ніяк набалакатися, а після булінгу вони відновили спілкування, та могли тижнями не бачитися. Якшо чесно, хлопець сумував за тими часами.

Потім за вечерею бабуся все переповідала.

- Як він міг Оксанку кинути? Вона така файна була, роботяща, Леся навіть ніц в хаті не робила, бо то всьо робила невістка. Дітей не змогла дати, але то шо? А Марта? Задрипанка якась. Народила двох дітей і вже велике цабе. А во подзвонила сестра і сказала, шо вона ше й третім завагітніла, але викидень стався, - ось так Єва вже третій рік лаяла свого племінника і ніяк не могла змиритися з його вибором.

Тоді подзвонила ще й Катя. Володя вже якось зумів змиритися з цими іменами і він не звертав уваги, хоча деколи ще здригався.

Тут бабця вже мусила вмикати режим «психологічної підтримки» і заспокоювати свою сестру в нападі чергового плачу. Говорили недовго.

- Ну а ця вже шо говорить? – спитала Інна. – Може, має кого для своєї дочки, а ми б його приглянули Лері?

- А собі приглянути не хочеш? Лера має Адама. Прийми це і живи з цим. Ти навіть після смерті своєї сестри показуєш свою ненависть до швагра, - вибухнула Єва. Це було вперше, коли вона заступилася за зятя і поставила близнючку на місце, тому всі зависли здивовані. Очікували, що зараз така реакція буде в Адама, а не Єви, адже ніколи голосу не підвищувала.

- Мамо... – прошепотіла Лера. – Не кричи так.

- Доню, шо вона таке говорить? Хай вспокоїться.

Інна розплакалася. Не через те, що на неї накричали, а через згадку про Орисю. Для неї нічого не мало значення більше. Їй було все байдуже, але не сестра. Усі ці дні вона ходила, мов примара.

На це ніхто не звернув уваги.

- А шо казала Катя? Та знов розплакалася, бо їх хочуть виселяти. Живуть на якихось зйомних хатах, а кредит до сих пір виплатити не можуть. Жах! Нікому такого не бажаю життя! Це навіть життям назвати не годен.

Ось так Володя й дізнався, що сталося з родичками Єви, які були головними героїнями зимових свят три роки тому.

Та якось не цікавило його чуже життя. Зі своїм спочатку треба розібратися. Але цими історіями він заспокоював себе, що буває й гірше.

Ще не знав хлопець, що це всього лише квіточки.