2

Володі приснились інопланетяни. Вони щось казали хлопцеві, наче той має якусь обдарованість. Та який в нього може бути дар? Бачити всіх старими? Серйозно? Дурниці якісь.

Володя не вірив у сни, тому не звернув уваги й просто пішов до школи. Зовнішній вигляд інших не змінювався. У дзеркало хлопець боявся дивився. Не хотів знову побачити того відлюдькуватого дідугана, від якого все всередині скручувалося в холодний вузол.

- А що це наш любий племінник такий сумний? – запитали тітки, коли всі сіли обідати. Знову глузують з нього. Не набридає їм ніяк.

- До речі, я тоже помітила, - зауважила мати, подивилася на сестер і примружила очі. Ті замовкли. Хотіли пожартувати, а тут на тобі.

Володя задумався. Що казати? Не розповість же він, які вони всі старі. Треба щось негайно придумати!

- З Іваном посварилися... – вирішив збрехати він.

- А через шо? Знову якісь дурниці? – утрутилась Єва.

Задумався. Не мав хлопець дару вигадувати. Але зате мав нікому не потрібний дар бачити людей дуже давніми.

- Та... він мені ручку не хотів позичити, а я йому олівець, і так все почалося, - Володя подумав, що історія вийшла дурнуватою, але принаймні він не змовчав.

- Ну й покоління! – з докором сказала Валерія. – Це так по-дурному! Але його тато теж через все колись сварився. От одного разу я хотіла позичити в нього солі, а він як розкричався на мене! А ще колись в школі він порвав мій зошит, я сказала про то вчительці, але вона не повірила. Добре, шо Наталка з ним розлучилася, - тріумфально розвела руками жінка.

- А ми ще хотіли тебе з ним одружити! – захихотіли близнючки. Адам глянув на них сердито і вони замовкли.

- «Ті навіть в старості не міняються», - подумав Володя і всміхнувся.

***   

Тато постукав у двері кімнати свого сина, а потім відчинив їх.

- Що таке? – одразу запитав хлопець, не дивлячись на свого батька.

- Ти якийсь дивний, - помітив чоловік і сів на ліжко поряд із Володею. – Розкажи мені.

Хлопець поглянув на побабчене лице свого тата. Він не хотів зізнаватися сам собі, але той був страшним, Володя бажав не мати ніякого зв’язку з ним, та батьків не вибирають.

Ще він не зрозумів, чого той раптом вирішив з ним поговорити. Вони не були близькі. Ніби й не батько та син.

- Та просто... – він вирішив чи варто розповідати все як є. Але в той момент йому стало цікаво, яка в того буде реакція. – Я бачу всіх людей старими, - щиро зізнався хлопець.

- Тобто? – не зрозумів Адам.

- Ну, ще позавчора по вигляду ви були нормальними, а вчора ви раптово змінилися, - роз’яснював хлопець.

Тато приклав долоню до синового лоба, аби перевірити чи немає температури.

- Холодний, - пробурмотів той. Тоді оглянув уважно лице дитини. – Мммм... я зрозумів, шо в тебе.

- І шо? – здивувався хлопець. Невже той справді щось та й знає?

Батько зітхнув, і наказав хлопчині лягати спати й повернувся у свою кімнату.

Володя ніяк не міг заснути. Що все це означає? До того ж тато не сказав нічого про психологів. Та якщо розуміє, то чому не каже? Напевне, Володя просто потрапив у одну зі своїх фаворитних книжок, бо фентезі – це його улюблений жанр. Але, хто б що не казав, а це якось треба вирішити. Хоча, якби Володя знав, то радів би цьому дару.