ЩО ТАКЕ ПОЛІГАМНІСТЬ?

Вірність зберігати значно важче, ніж цнотливість.

Марсель Ашар

Вночі мені наснилися еротичні видіння з дівчатами команди Марселетт. Я цілувався і пестив усіх по черзі і одразу. На червоному ложі, наче Клеопатра, граційно лежала сама Марселетт, підперши голову рукою і не зводячи з мене променистого погляду. І я знав, що всі ці дівчата, які горнулися до мене і намагалися мене спокусити — лише аперитив перед основною стравою. Перед досвідченою і неповторно бажаною рудою бестією із зеленими очима — Марселетт!

А що ж Пе? Вона сама винна, що спровадила мене подалі від себе, вигадавши відмовку, ніби мені треба подорослішати. Наскільки? На пару сотень років? Пенелопо! Ти мене остаточно забула і навіть у снах не з'являєшся. Невже ти так сильно захопилася своїм першим вчителем? Тобі добре з ним?

Чорт! Чому я лютую? Я хочу їй дошкулити зв'язком з Марселетт? Ні! По перше це повна дурня, а по друге я ще при першій зустрічі з командиркою покоївок подумав: якщо з кимось і буду — то тільки з нею. Можливо, через колір її очей, а може, через запах. Цей запах! Він переслідував мене навіть уві сні.

Будильник спрацював у голові, і мене мало не підкинуло на ліжку. Я розплющив очі й прислухався. За вікном сіріло на світанку, навкруги тиша, тільки хтось сопів мені у вухо теплим диханням і цей хвилюючий запах! Запах Марселетт! Я обережно, ще не зовсім вірячи собі, повернув голову. Так і є, поруч спокійно спала вона, на правому боці. Її зігнута в лікті рука спиралася на мене. Вона під однією ковдрою зі мною! Загорнулася в той край, де ковдри майже не лишилося. І якщо хтось думає, що вона спала в панчохах і одязі покоївок, то він помиляється!

Я підняв руку і витягнув довгу волосину з рота. Це не моя. Не здивувався б, якби вона була з того впертого кучерявчика, що зазвичай падає їй на обличчя. Ледь торкаючись, невагомо погладив її по голові, по лівому плечу і руці. Шкіра немов оксамитова. Особливо ніжна вона, має бути, з внутрішнього боку біля згину ліктя. Там вона як пелюстка квітки. А в Пе найшовковіші місця були на боках біля талії.

Дивна я людина. Для мене тактильні відчуття завжди відігравали дуже важливу роль. Поки не торкався когось, я не розумів цієї людини і не встановлював з нею контакт. Але, напевно, це більше стосувалося жінок. Так приємно ковзати по жіночому тілу, ледь торкаючись подушечками пальців.

І я зайнявся "дослідженнями" її правої руки, тим паче що вона так вдало лежала. Приступив до "вивчення" опуклостей і западин, ямочок і горбиків. Але біля ліктьового згину виявив якісь нерівності. Я продовжив обстежувати її руку ретельніше, намагаючись зрозуміти, звідки на такій ніжній руці такі каверни. Опік чи що?

— Це коли нас з Авророю мало не вбили, — тихо промовила Марселетт, прокинувшись від моїх дотиків.

— Вибач, що збентежив тебе.

— Анітрохи не збентежив. Мені немає чого соромитися шрамів. Якщо захочеш, покажу вдень.

Я хотів щось відповісти, але її губи не дали мені це зробити. Вона воліла домінувати, і я не став чинити опір.

Коли сонце почало виповзати з-за горизонту, ми з Марселетт вийшли за ворота замку. В неї на плечі лежала гвинтівка, у мене — штикова лопата. Моя руденька ще з вечора переодяглася у форму свого загону і в ній вона подобалася мені ще більше. "Моя руденька!" Як гарно звучить! Промовляв би й повторював. Одяг зі стрейчевої тканини з вставками тонкої крашеної шкіри та накладками чорних металевих пластин різної геометричної форми.

Коротше, одяг вигідно підкреслював її струнку фігуру, звичну до фізичних вправ і навантажень. Капюшон відкинутий назад, і висока горловина, що могла прикрити обличчя по самі очі, (коли вона у розгорнутому вигляді) була відкочена вниз. Тонка гнучка талія і граційна хода з ледь помітним похитуванням стегон. Коротка накидка на її вузьких плечах. Все чорного кольору, майже як у ніндзя. Просто у-у-у-хх!

— Тобі подобається ранковий секс? — запитав я, коли ми спустилися до дороги навколо плато.

Я озирнувся, ніби побоюючись, що нас можуть підслухати. Пенелопі вранці не дуже подобалося, вона воліла робити це вночі чи під вечір, — згадав я, відчуваючи легкі докори сумління. І навіть не докори, а так, грайливі покусування. "Це просто фізіологія" — звучали в пам'яті слова Пенелопи. Її голос та інтонації. Напевно, я виправдовувався зараз перед самим собою і своїм внутрішнім другим "я", згадуючи саме ці її слова.

— Шкода було тебе будити вночі, ти спав як немовля, я навіть замилувалася. І міг би не стримуватися, тут завагітніти можна тільки на острові Мрій, — відповіла Марселетт, не відповівши на моє запитання.

— Забув про це, звик завжди піклуватися про жінок.

— І скільки в тебе було жінок?

— Одна, — засміявся я.

— Це була правильна жінка, вона тебе гарно виховала. І зайвий раз переконуюся, що ти простий і відкритий, тому всім і подобаєшся.

— А, може, я прикидаюся?

— Ти вже багато часу в цьому світі! Так довго прикидатися навряд чи хто зможе. Навіть Адель ледве трималася в тій таверні. А вона вміє перевтілюватися і ставати непомітною, своєю. Однак і вона скаржилася мені незадовго до розв'язки, що не може більше терпіти і кидає розвідувальну операцію.

— Так. М'яли її там добряче, і зовсім не лагідно. І це я ще не все бачив.

— А чому ти не скористався нагодою?

— Вона була мені симпатична.

— Дивний аргумент. Чому ж запросив до себе мене, а не її?

— О-о так! Щоб прокинутися зі своєю головою на стільці біля ліжка?! — напівсерйозно відповів я запитанням на запитання, і Марселетт не стала з'ясовувати справжню причину.

Ми мовчки крокували порожнім шосе. Внизу, метрів на сто нижче краю дороги, у прірві клубочився туман, приховуючи далекі краєвиди. І тільки верхівки високих дерев витикалися як примари. Я міркував про своє. Ну от, Пенелопо, я тобі і зрадив. А колись думав, що кохання — це один раз і назавжди. Доки смерть не розлучить два серця, що пристрасно б'ються разом, в одному ритмі. Яку маячню пишуть у цих непотрібних і шкідливих книжках!