У МАРЕННІ

— Організм ваш, батечку, геть розладнаний неправильним способом життя. Печінка млява, сердечко вибрикує. Як ви з ним дві тисячі років протягнули? Не збагну. Закінчувати треба з цією хіромантією, друже. Пальцями іскрити, виделки ковтати в нашому віці вже не годиться.. І з панночками стриманіше треба. Мармурові вони чи не мармурові — нас те не обходить. Сиди собі на сонечку — грійся.

Доктор із к/ф "Формула кохання"

— Дурниці. Нервове виснаження. Молодим властиво переоцінювати свої сили, ось і він взяв на себе занадто багато. Тиждень без магії та фізичних навантажень. Добре харчуватися, добре спати, прогулянки неспішним кроком. Абсолютно виключити будь-яке напруження сил і волі. Підіймати й рухати тільки ложку і тільки рукою! І молодість візьме своє, і сама все полагодить. Все буде гаразд, не хвилюйтеся.

Я розплющив очі. Ой-вей, краще б я ще трохи був не при тямі. У роті пересохло, тіло боліло, у голові паморочилося гидко, до нудоти, а замість рук і ніг — чотири важезних трансформатори, що гудуть від завеликого навантаження.

— Дайте води! — постарався я сказати мужнім голосом, вийшло занадто тихо і не мужньо. Але моє бекання зрозуміли! Сивий дід з добрими очима, піднявши мою голову, вдарив мене по зубах чашкою з водою. Так боляче! Тепер я знаю, що чув глухий Квазімодо, стрибаючи на величезний дзвін Нотр-Дам де Парі, коли той дзвонив. Я щойно отримав ті самі відчуття.

— Не поспішай, — примовляв дід, вирішивши загнати мене в труну цією чортовою чашкою та її вмістом. Він швидко нахиляв її, і я ковтав як індик, не в силах підняти стотонні руки, щоб захиститися, і тому прагнув випити воду швидше, ніж я захлинуся. Мені пощастило, там була лише половина чашки.

— Бачите, як він ослаб? — казав дід, повернувшись кудись убік, — у нього навіть немає сил зробити пару ковтків.

Я спробував повернути голову й максимально скосив очі, щоб побачити, кому він це розповідав. Краєм правого ока я побачив поруч з моїм ліжком інвалідний візок, у якому, усміхаючись, сиділа Аврора. "Чому вона радіє?" — подумав я і провалився у сон. Вона так зацікавлено стежила за моєю безпорадністю. Жінки...

Мені запам'яталося ще одне пробудження, я знову просив води. Я був у кімнаті, і за вікном було темно, горів тьмяний нічник. Неясна тінь піднялася з крісла, і я насторожено поглянув на неї: мені навіть було цікаво, чи не вбивця це? Я напружився, але дарма, сил все одно не було. Вбивця виявився покоївкою і мав знайомі риси обличчя. Мене обережно напоїла Монік. Ну, або Адель. Вони напоїли мене вдвох і дбайливо поправили ковдру. Я знову заснув, відчуваючи приємну млість у всьому тілі.

Пробудження було схоже на вихід із марення. У маренні я з кимось боровся, був постійно насторожі й відбивав нескінченні атаки таємничих ворогів, обличчя яких весь час залишалися в тіні. Я почувався не оновленим, як це зазвичай буває після сну, а вимотаним кошмарними сновидіннями. Таке враження, що я провів дві похмурих доби без їжі та відпочинку у черзі з привидами за дефіцитними талонами на кошмари.

— Прокинувся?

Рука Монік лагідно торкнулася щетини на моєму обличчі.

— Хочеш, я тебе поголю? — запитала вона, близько нахилившись і заглядаючи мені в очі.

У неї красиві великі очі — раніше я не помічав цього за важкою оправою її окулярів. Я провів рукою по щоці й здивувався: щетина вже не кололася, стала м'якою. Я міг поворухнути рукою, вона навіть більше не гула.

— Не підкажеш, скільки я тут лежу наче колода?

— Другу добу. Довелося годувати тебе бульйоном з ложечки, але ти відбивався як лев, тож це було непросто.

Вона говорила це з усмішкою, а я дивувався: звідки їй відомо, хто такий лев? У маренні мене катували й змушували ковтнути "сироватку правди", щоб вивідати всі секрети. Хапали за все чоловіче, погрожуючи відчикрижити. Потім намагалися крізь зчеплені зуби влити отруту. А наостанок все ж таки попри мої зусилля розкрили мені рота і у горлянку залили розплавлений свинець, від чого я помер просто уві сні, провалившись у чорноту. Напевно, саме тоді я заснув по-справжньому і перестав бачити видіння.

Я лежав і згадував те, що вціліло в пам'яті. Треба було відсіяти марення від правди. Пам'ятав, як вийшли з таверни, і Алейна взяла Юзефа під руку. Потім Крістофа і постріли з кущів. Ага, ось тут я і помер. Чи поки ні? Я задумливо пошкрябав щоку. За час доки я в ліжку я перетворився на кактус.

Варто було все ж пристати на пропозицію Адель і дозволити їй поголити мене. Якщо не відріже голову, щоб було зручніше, то, може, ще пощастить магії повчитися. До того ж мене ще ніхто ніколи не голив. Можливо, це було б навіть приємно. Довірити свою шию Адель і отримати купу несподіваних почуттів коли кожної миті чекаєш що вона засміється як у хоромах і полосне бритвою по горлянці. Хоча після розплавленого свинцю мені вже нічого не страшно.

Я напівлежав на трьох подушках і відчував тепло від Адель. Бритву вона взяла звичайну, безпечну. Біля мене поставила таз з теплою водою. Її подих торкався мене щоразу, коли вона нахилялася, і я мимоволі зазирав їй у виріз сукні. Аж мурашки по шкірі! Щоб відволіктися, я лаяв себе: "Який же ти слабак! Постійно падаєш непритомним, наче панянка, що побачила мишу!" Але ж вони в неї такі вели-икі! Розміром ближче до ондатри, але до нутрії не дотягують. Ой! Про що це я?

"Я не винен", — похнюпившись, відповідало внутрішнє "Я". — "Радий би не падати, та це не я себе відключаю, а спрацьовує запобіжник, щоб макітра не луснула". Ну звісно, це не я, це мій внутрішній електрик винен. Крім усього, він ще й бабій! Он як витріщається в пазуху Монік!

— А тепер я допоможу тобі встати, вода у ванні вже налита. Зараз я тебе помию.

— От цього вже не треба, сам упораюся. Я ж не дитина, хоча почуваюся саме так. Тільки обісратися ще бракувало, щоб згадати ті відчуття, з мокрого дитинства.

— Ти що, думаєш, я не бачила голих чоловіків? Чим ти мене здивуєш? — запитала вона і її обличчя маком зацвіло. — Чи ти вважаєш, що тобі не треба було в туалет, поки ти тут лежав як неживий?